Центр політичних досліджень

Матеріали конференції

 

 

Інтеграційні процеси Балто-Чорноморського регіону в політичних концепціях польської антитоталітарної опозиції

 

Микола Геник

 

Концепція інтеграції Балто-Чорноморського регіону стала популярна в середовищі польської опозиції і розглядалася як інструмент боротьби за незалежність та гарантування безпеки. У постбіполярній системі спроба імплементації зазнала поразки і регіональна інтеграція була здомінована процесами загальноєвропейської інтеграції.

Ключові слова: інтеграційні процеси, Балто-Чорноморський регіон, загальноєвропейська інтеграція.

 

У ХХ ст. Центрально-Східна Європа (ЦСЄ) характеризувалася низкою чинників, які сприяли дестабілізації макрорегіону, поділу на сфери впливу наддержав та перетворенню його в епіцентр світових конфліктів. Політики ЦСЄ вбачали вихід із цієї складної ситуації у регіональній інтеграції малих держав та створенні центру сили між Росією і Німеччиною. Започаткування об’єднання західноєвропейських країн на основі плану Р. Шумана та неможливість прямої участі держав ЦСЄ у цих процесах детермінували появу проектів центрально-європейської інтеграції, що розглядалося як один із засобів боротьби за демократизацію країн соціалістичного табору, ліквідацію тоталітаризму і радянського поневолення та забезпечення геополітичної стабільності регіону.

Дослідження проектів інтеграційних процесів у Балто-Чорноморському регіоні перебуває на початковій стадії1. Об’єктом цього дослідження є інтеграційні процеси у Балто-Чорноморському регіоні. Предметом дослідження – проекти гарантування міжнародної безпеки країн Балто-Чорноморської дуги шляхом створення інтеграційного об’єднання.

Концепція гарантування безпеки регіону шляхом створення наднаціонального об’єднання характерна для польської політики. Після Другої світової війни цю концепцію підтримувала польська політична еміграція. Потреба об’єднати народи регіону у визвольній боротьбі була зафіксована у програмових документах польської опозиції другої половини 1970 – початку 1980-х років. Ідеї федерації підтримували також деякі представники опозиційних рухів інших народів, зокрема один із сигнітаріїв Хартії’77 Л. Гейданек висловлювався за об’єднання Польщі, Чехословаччини, Естонії, Латвії, Литви, Білорусії і України2. Спільність інтересів народів регіону було наголошено у відомому зверненні І з’їзду “Солідарності” до трудящих Східної Європи3.

Ідеї федерації ЦСЄ, які стали популярними у польському опозиційному русі 1980-х років, були звернені у минуле і в майбутнє. Прикладом першого варіанта є Конфедерація Незалежної Польщі (КНП) і Польська партія соціалістична (ППС), які вважали себе продовженням пілсудчиківського напряму політичної думки4. З іншого боку, федералістські плани в умовах ОВД і соціалістичного табору були інструментом підважування основ чинного ладу і боротьби за незалежність і демократію. Ідею регіональної інтеграції пропагували польські журнали “Nowa Koalicja”, “Międzymorze”, “Obóz”, “Niepodległość”  і “АВС”. Зокрема редакція “Niepodległości” виступала за об’єднання ЦСЄ у федерацію чи конфедерацію. “Організація нової Європейської Спільноти створила б поряд з Росією і Західноєвропейським Союзом третю економічну, політичну і військову силу, яка спільно захищала б інтереси цих народів”. Держави ЦСЄ повинні б укласти економічний і паспортний союз та гарантувати політичні та культурні свободи національних меншин5.

Колектив “АВС”, назва якого була абревіатурою від AdriatykBałtykCzarne morze, виступав насамперед за інтеграцію народів на просторі колишньої Першої Речі Посполитої, хоча застерігав проти механічного запровадження ягеллонської концепції. “Ми далекі від перенесення старих ідей в сучасність, в інакше сформовану політичну дійсність”6. Публіцист “АВС” П. Радкунас вважав, що інтеграція ЦСЄ здатна ефективно розв’язати міжетнічні антагонізми регіону на лінії взаємовідносин великих і малих народів – “забезпеченням “слабших” може бути їх відносно велика кількість. При запевненій рівності голосів вони можуть легко разом переважати і захищатися перед натиском більших потуг”7.

“Międzymorze”, яке видавалося Східною секцією закордонного відділу Центрального Виконавчого Комітету ППС обґрунтовувало важливість інтеграції Балтійсько-Чорноморського регіону для спільної боротьби за демократичні зміни у країнах соціалістичного табору. Інтеграція уявлялася у формі конфедерації. “Не маємо наміру творити з поляків домінуючого народу на просторі Міжмор’я, тільки прагнемо співжиття народів цієї території на засадах рівності, свободи і незалежності кожного з них”8. Своєю чергою квартальник “Oboz”, який видавало академічне середовище, пов’язане з Варшавським університетом (А. Ананіч, Я. Маліцький, Є. Таргальський [Ю. Дарський] та інші), акцентував увагу на етнополітичних проблемах регіону ЦСЄ і взагалі країн соціалістичного табору9.

На етапі безпосереднього розпаду ОВД і СРСР, частина політиків висловлювала сумнів у доцільності регіональної інтеграції. Зокрема у зверненні Є. Гєдройця до учасників польсько-української конференції парламентаріїв у Яблонній, покликаній опрацювати моделі співпраці двох незалежних держав після розпаду Радянського Союзу та ОВД, зазначалося, що “потрібно забути чи відкласти на майбутнє – до моменту, коли наші народи і держави зміцніють – всі федераційні концепції”10.

Актуалізація концепції Малого Міжмор’я або Балто-Чорноморської дуги спостерігалася також у діяльності української демократичної опозиції, насамперед HPУ і УРП. На польсько-українській конференції у Кракові та Криниці 18 – 21 лютого 1993 р. М. Горинь висловився за необхідність інтеграції балто-чорноморської дуги як третього полюсу Європи11.

Програма ППС, ухвалена на XXV конгресі 27 – 29 жовтня 1990 р., стверджувала, що блок держав ЦСЄ був би серйозним партнером для об’єднаної Західної Європи та великого російського ринку. Тому пріоритетом польської політики має бути прагнення до тісної співпраці з державами регіону: Угорщиною, Чехією, Словаччиною, Литвою, Латвією, Естонією, Україною і, можливо, Білорусією12.

Найглибше опрацьованою концепцією політики у ЦСЄ на етапі дезінтеграції ОВД, РЕВ і СРСР володіла КНП, яка ґрунтувала свою ідеологію на міжвоєнній доктрині зовнішньої політики табору Ю. Пілсудського. IV Конгрес КНП прийняв звернення до суспільств і політичних сил країн Міжмор’я, в якому пропонував створення спільного ринку, спільної оборонної політики, відкритості внутрішніх кордонів, створення Ради і Парламенту Міжмор’я. Близький до КНП Т. Ольшанський висував Львів як місце перебування керівних органів об’єднання. Одним з варіантів у рамках Міжмор’я пропонувалося створення двох груп країн: північної (на північ від Карпат) та дунайсько-балканської13.

Один з лідерів КНП А. Іздебський обґрунтовував важливість інтеграції 17 держав ЦСЄ із 188 мільйонами населення і площею 2106,7 тис. км2 роллю, яку Міжмор’я здатне відіграти насамперед гарантування безпеки та посередництво в торгівлі Росії та ЄС. Об’єднання повинно було служити інструментом розв’язання важкої для регіону проблеми спірних територій – вони повинні становити зону вільної торгівлі. У рамках Міжмор’я автор пропонував укладення військового пакту, столиця мала бути у Львові, а англійська мова набувала статусу офіційної14. Керівник відділу “Międzymorze” КНП Т. Щепанський вважав, що завданням Міжмор’я мало бути гарантування незалежності країнам-учасникам, захист національної ідентичності населення та сприяння партнерській інтеграції цих держав у рамках Європейської Спільноти. Основними принципами співпраці були відмова від ревізії кордонів, повага національних традицій, недопущення пересунень етнічних кордонів та повага прав національних меншин, пов’язане із засадою лояльності кожної меншини до держави свого перебування15. КНП підтримала ідею входження України до Вишеградської групи16.

Спроби просунути ідею регіональної інтеграції робилися також на міждержавному рівні. Зокрема, 9 – 11 лютого 1994 р. делегація Сейму на чолі з заступником голови Комісії з закордонних справ і головою Політичної ради КНП К. Крулем відвідала Україну і провела переговори у Верховній Раді, МЗС та з представниками політичних партій. Польська делегація висувала план інституціоналізації центрально-європейської співпраці й наголошувала на близькості їхньої концепції із пропозиціями, запропонованими українським президентом під час візиту до Варшави 1993 р., тому навіть було вжито визначення “план Кравчука-Мочульського”17. Концепцію Міжмор’я розглядали як близьку до офіційно запропонованої Україною ідеї простору стабільності та безпеки ЦСЄ, а також концепцій Л. Валенси і Е. Балладюра18.

12 березня 1994 р. між КНП, УРП і ПЗУ було підписано договір про співпрацю. Він передбачав регулярні міжпартійні консультації стосовно найважливіших питань міжнародних відносин, створення постійного представницького органу політичних партій країн Міжмор’я, підтримання і сприяння у національних парламентах концепції інтеграції країн регіону до ЄЕС19. Інституціоналізація концепції балто-чорноморської співпраці виявилась у створенні Ліги політичних партій країн Міжмор’я (ЛППКМ). Її програмовим документом стала Заява про створення Ліги політичних партій країн Міжмор’я, ухвалена на І Конгресі у Києві 29 – 30 липня 1994 р. і яка в основних положеннях повторювала умови договору КПН з УРП і ПЗУ. Заяву підписали політичні партії Білорусії, Естонії, Литви, Латвії, Польщі та України (ДемПУ, КУН, ПЗУ, СДПУ і УРП). У програмі діяльності ЛППМ було запропоновано розширити співпрацю у політичній, економічній і культурній галузі, у сфері захисту національних меншин та гарантування національної безпеки. Було створено також Консультативну Раду Ліги Міжмор’я20.

Проблеми національної безпеки країн регіону, які особливо загострилися в середині 1990-х років, стали предметом обговорення ІІ Конгресу ЛППКМ (Ярослав, 9 – 11 червня 1995 р.). В ухвалених резолюціях було висловлено прагнення до вступу країн Міжмор’я до Північно-Атлантичного пакту та ЄС, однак незалежно від загальноєвропейської інтеграції висувалося ідея тіснішого союзу держав ЦСЄ, подібного до Бенілюксу. Було також запропоновано концепцію створення зони вільної торгівлі між країнами регіону. Одночасно висувалася пропозиція виходу країн Міжмор’я з СНД та виведення російських військ з Калінінграда і Молдавії. Окрема резолюція вимагала визнання незалежності Чечні21.

Зміни в середині 1990-х років та різновекторність політики країн регіону спричинили відхід деяких учасників від ЛППКМ, зокрема ІІІ Конгрес (Мінськ, 22 – 23 березня 1996 р.) відбувся без участі естонських і литовських партій, а “Латвійська дорога” виступала спостерігачем22. Активне відстоювання ідеї Міжмор’я з боку Польщі тільки лідером КНП Л. Мочульським засвідчило відхід польської сторони від концепції регіональної інтеграції до курсу на загальноєвропейську і євро-атлантичну інтеграцію23.

Деякий час українська сторона намагалася зацікавити польське суспільство ідеєю Міжмор’я, вбачаючи в цій концепції прагматичний засіб для залучення України до європейських процесів. Український політолог і журналіст, професор Б. Осадчук з Берліна на сторінках “Kultury” заявляв, що “Польща може і навіть повинна стати провідником спочатку неформального; але з часом і зі зростанням досвіду – навіть тіснішого об’єднання держав цього регіону”24. Коли ж у макрорегіоні ЦСЄ зазначилися контроверсійні тенденції, і у балтійських державах почала переважати скандинавська орієнтація, а в Білорусії – російська, Б. Осадчук запропонував розвивати білатеральні стосунки між Польщею та Україною25. Оцінивши відмову Польщі від “плану Кравчука” щодо створення зони безпеки у ЦСЄ, що охопила б Балтику, Україну, Білорусію, Польщу, Чехію, Словаччину, Угорщину, Румунію, Молдавію, Болгарію і Австрію з можливістю використати українську ядерну зброю для захисту регіону, Б. Осадчук констатував, що ідея створення навколо осі Варшава–Київ “центру притягання інших потенційно слабших партнерів виявилася такою ж чужою, як колись плани Пілсудського і Петлюри”26.

Польська сторона відкинула концепції регіональної інтеграції 90-х років: проект Л. Валенси “Європа-біс”, “план Кравчука”, розширення Вишеградської групи за рахунок України тощо, остерігаючись, що втягування Польщі в конфліктогенний пострадянський простір означатиме сповільнення її руху до ЄС і НАТО. Висловлюючи свій погляд на проблему регіональної інтеграції ЦСЄ у нових геополітичних умовах, редактор “Kultury” Є. Гєдройц заявив, що “у нашому інтересі, аби на Сході Європи була низка незалежних держав, не пов’язаних з жодною якоюсь Федерацією (...). Треба розвивати співпрацю безпосередньо між ними, але це не повинно набувати якихось організаційних форм, бо коли цим будуть займатися поляки, то це сприймуть неприхильно українці. Якщо ж ініціатива концепції буде виходити з українського боку чи іншої країни ЦСЄ, то ми, безумовно, повинні цю ідею підтримувати ...”27.

Концепції регіональної інтеграції ЦСЄ є прикладом відгуку політичних еліт на геополітичний виклик їхнім суспільствам. З перспективи сучасності можна стверджувати, що вони залишилися нереалізованими та здомінованими процесами загальноєвропейської інтеграції. Держави регіону запрошуються до вступу в ЄС за індивідуальним принципом, частині з них загрожує перспектива залишитися на узбіччі об’єднаної Європи. Утім глибокі структурні реформи, започатковані в ЄС, дають підстави передбачити виокремлення так званих таборів різних швидкостей – згідно з критерієм їхньої готовності до запровадження нових правил. Країни ЦСЄ із близьким рівнем розвитку та спільними проблемами, вступивши в ЄС, можуть знову опинитися в одному таборі, що означатиме відтворення ідеї регіональної співпраці на іншому історичному етапі.

________________________

 

1. Baron R. Europa środkowo-Wschodnia między wielonarodowymi imperiami, federacjami a państwami narodowymi (próba syntetycznego spojrzenia) // Razem w Europie.– Kaunas: 2006. – P. 19–30. Genyk MA. The Balticthe Black Sea: Intermarium in the Conceptions of Regional Integration of East-Central Europe // Там само. С. 45–58.

2. Lityński J., Macierewicz A. Rozmowa z sygnitariuszami Karty 77 // Głos (Warszawa). – 1978. № 9. – S. 14–18.

3. Archiwum Instytutu Pamięci Narodowej w Warszawie, Sygn. IPN BU MSW II 1637. – Npgn.: Posłanie Pierwszego Zjazdu Delegatów NSZZ „Solidarność” do ludzi pracy Europy Wschodniej // I Krajowy Zjazd Delegatów NSZZ „Solidarność”. Statut. Uchwała Programowa z Aneksem. Dokumenty Zjazdu / Do użytku wewnątrzzwiązkowego. – Gdańsk: 1981. – S. 94–95.

4. Інтервю з Л.Мочульським, Варшава, 18.01.2007.

5. Wojskowy W. Europa przyszłości // Niepodległość. – 1984. – № 26. – S. 10–12.; Wojskowy W. Europa przyszłości // Niepodległość. Wybór z pierwszych 28 numerów / Opracował J. Darski. – London: Polonia, 1985. – S. 168–172.; www.niepodleglosc.org/Polish/Archiwum/1984/1984_indeks.htm

6. Od redakcji // ABC (LublinSląskWarszawa). – 1987. – № 5. S. 13; Bukowiński W., ks. Idea Jagiellońska // Там само. – S. 24–29.

7. Radkunas P. Europa Srodkowo–Wschodnia // ABC (Lublin). 1985. – № 2. S. 16.

8. Redakcja. [Bez tytułu] // Międzymorze (B.m.). 1987. 1. S. 1–2; Łukaszow J. [Olszański T. A.]. Międzymorze // Międzymorze. 1988. – № 2–3 (3–4). S. 28–62.

9. Malicki J. Konflikty narodowościowe w Europie Wschodniej // Oboz (Warszawa). – 1992. – № 22. – S. 181–183.; Інтерв’ю з Я. Маліцьким, Варшава, 26.07.2004.; Інтерв’ю з Є. Таргальським, Варшава, 22.08.2006.

10. Archiwum prywatne P.Kazaneckiego w Warszawie. Drugi obieg a mniejszości; Giedroyc J. Apel do uczestnikow konferencji polsko-ukraińskiej. 27 kwietnia 1990 r. // Kultura. – 1990. – № 6. – S. 39.

11. Archiwum Akt Nowych (AAN). – Konfederacja Polski Niepodległej (KPN). Sygn. 32. – Npgn.: Olszański T. A. Notatka z przebiegu konferencji polsko-ukraińskiej w Krakowie. – S. 5.

12. AAN. – PPS. – Sygn.12. – Npgn.: Program PPS. – S. 7.

13. AAN. – KPN. – Sygn. 30. – Npgn.: Kamiński J. C. Międzymorze. Europa środkowa w koncepcjach KPN-u // Myśl Polska. – 1993.1–15 XII. – S. 6.; Зварот IV Кангрэсу КПН да грамадзянствау і палітычных сілау дзяржау Міжмора // Выбар. – 1992. – 22 VII.; Мочульський Л. Міжмор’я // Сучасність. – 1992.– № 7.– С. 96–99.; Незалежні держави між моря – єднаймось! // Самостійна Україна. – 1994. – № 5. – С. 4.; Olszański TA. Czym ma być Międzymorze? // Dyskusja / Дыскусія. – 1993.– № 2. S. 23–24.; Когут І. Балтійсько-Чорноморський союз чи вакуум? // Українське Слово. – 1994. – 20 жовт. – С. 10.

14. AAN. – KPN. – Sygn. 30. – Npgn.: „środkowoeuropejczyk” z Krakowa. Federacja Narodów środkowej Europy – realność czy utopia? // Hale i Dziedziny. Miesięcznik Ziem Górskich. – 1995. – S. 10–11.

15. AAN. – KPN. – Sygn. 30. – Npgn.: Trojan W. „Międzymorze” – koncepcja polityki środkowo-europejskiej // Szczerbiec. – 1994. – № 10. – S. 19–20.; AAN. – KPN. – Sygn. 30. – Npgn.: Щепанський Т. Міжмор’я – щит проти Москви // Державність. – 1995. – № 1. – С. 26–29.

16. AAN. – KPN. – Sygn. 2. – Npgn.: P.G. Stworzymy Międzymorze // Biuletyn Informacyjny Konfederacji Polski Niepodległej (BI KPN). – 1993. – № 41. – S.4.

17. AAN. – KPN. – Sygn. 2. – Npgn.: J.W. [J.Wawrowski] Wizyta delegacji Sejmu RP na Ukrainę // BI KPN. – 1994. 61. – S. 6–7.

18. Wystąpienie Ministra Spraw Zagranicznych A. Złenki w Ośrodku Studiów Wschodnich (Warszawa, 22 III 1994) // Embassy of Ukraine to the Republic of Poland. Press release. – S.5.

19. AAN. – KPN. – Sygn. 17. – Npgn.: Izdebski A. Do redakcji miesięcznika „Szczerbiec”. – Kraków, 1994.

20. AAN. – KPN. – Sygn. 2.– Npgn.: Dokumenty konferencji partii politycznych krajów Międzymorza // BI KPN. – 1994. – № 67. – S. 8–11.

21. AAN. – KPN. – Sygn. 2. – Npgn.: Stanowisko Ligi Partii Krajów Międzymorza w kwestii bezpieczeństwa narodowego // BI KPN. – 1995.– № 70. – S. 19.; AAN. – KPN. – Sygn. 30. – Npgn.: Miszczak J. Zjednoczone Międzymorze // Nowiny. – 1995. – № 7; Młynarski J. Integracja polityczna // Gazeta Wyborcza. – 1995. – № 135.

22. AAN. – KPN. – Sygn. 30. – Npgn.: Chajewski A. Polityka pobożnych życzeń // Magazyn Wileński. – 1996. 6. – S.7.; Kowalski M.A. Puste Międzymorze // Czas! – 1996. 5. – S. XVI.

23. Шкляр В. Міжмор’я: безпека і співпраця без комплексу меншовартості // Молодь України. – 1994. – 4 серпня.

24. Цит. за: Strońska A. Dopóki milczy Ukraina. Warszawa, 1998. S.250; Strońska A. Dopóki milczy Ukraina // Kultura. 1998. 5. S. 15.

25. Les archives de l’Institut Litteraire a Paris (AILP). Les coupures de presse (CP). 1996. Vol. 3. P. 752.; O stosunkach polsko-ukraińskich mówią prof. B. Osadczuk oraz Ambasadorowie P. Sardaczuk i J. Bahr // Lithuania. 1996. 3. S. 26–27.

26. Osadczuk B. Ukraina sam na sam // Kultura. 1993. 12. S.103.; Kamiński A., Kozakiewicz J. Polish-Ukrainian Relations 1992–1996. Report. Warszawa, 1997. P. 33.

27. AILP. CP. 1995. Vol. 2. Р. 341.; Vol. 3. Р. 516.; Прядко В. Єжи Гєдройц: “Ініціатива повинна належати Польщі”... // Універсум. – 1995. – № 7–8. – С.36.; Прядко В. Самітник з Maisons-Laffitte // Наше Слово (Варшава). – 1995. – №31. – 6 серп. – С. 2.

 

 

Baltic-Black Sea Regional Integration in the political conceptions of Polish Antitotalitarian Opposition

 

Mykola Genyk

 

The conception of Baltic-Black Sea regional integration became popular in the surrounding of Polish opposition and was considered to be an instrument of the struggle for independence and a guarantee of security. The attempt of its realization suffered a defeat in post-bipolar system and processes of alleuropean integration was dominant on the contrary to the regional integration.

Key words: integrations processes, Baltic-Black Sea region, and alleuropean integration.

 

                                                                           

Політична наука в Україні: стан і перспективи: матеріали всеукраїнської наукової конференції  (Львів, 10-11 травня 2007 року) /
Укл. Поліщук М., Скочиляс Л., Угрин Л. – Львів, ЦПД, 2008. -  308 с.