Центр політичних досліджень

Матеріали конференції

 

 

 

ПРЕДМЕТ ПОЛІТОЛОГІЇ: ОСНОВНІ ПІДХОДИ

ДО ЙОГО ВИЗНАЧЕННЯ

 

Анна Світа

 

З’ясовано різні підходи до предмету політології, а також різні погляди на нього у вітчизняній і зарубіжній літературі, проаналізовано їхні сильні та слабкі елементи. Зроблено висновок, що предметом політології є закономірності формування і розвитку політичної влади, форми і методи її функціонування.

Ключові слова: об’єкт науки, політологія і теорія політичної науки, політична сфера і порівняльна політологія.

 

Питання про автономний характер предмета науки постає в період інституалізації тієї чи тієї галузі знання як особливої академічної дисципліни. Проблема ця, зазвичай, виникає практично в кожній науці і в кожній країні у певний момент у рамках своєї національної академічної школи.

Коли ми говоримо про предмет науки, то він йде в парі з категорією об’єкт науки. Об’єкт і предмет як категорії наукового процесу співвідносяться між собою як загальне й одиничне. Об’єкт вивчення – це те, що творить  проблемну ситуацію і на що спрямовується процес пізнання. Об’єкт відносно автономний і має чіткі межі.

Предмет науки – це категорія, яка означає певну цілісність, що виділяється із світу об’єктів у процесі людської діяльності та пізнання. Предметом науки є найбільш значущі властивості об’єкта, окремі його аспекти, сегменти чи взаємозв’язки.

Отже, основна структурна відмінність предмета полягає в тому, що в предмет науки охоплює лише головні істотніші властивості та ознаки об’єкта.

Важливу роль у вивченні питання про предмет політології і в інтернаціоналізації її академічного визнання відіграв відомий Міжнародний колоквіум з питань змісту і структури політичної науки (Париж, 1948), організований за ініціативою ЮНЕСКО. Політологи з різних країн домовились про єдиний міжнародний стандарт у розумінні об’єкта, предметного поля і меж політичної науки, згідно з яким остання має містити такі основні компоненти: 1) політичну теорію (теорію політики та історію політичних ідей); 2) політичні інститути. Центральне правління (урядування або центральний уряд, регіональне і місцеве управління); урядування (місцевий уряд, адміністрація та місцеве самоврядування), публічне адміністрування, судова система, економічні й соціальні функції управління, порівняльний аналіз політичних інститутів. При цьому підхід політолога відрізняється від підходу правника тим, що його цікавить не стільки сам текст документів, а конкретна практика та соціальні сили, які його творять і реалізують; 3) партії, рухи і асоціації. Групи тиску. Вибори. Інформація і громадська думка. Участь громадян в управлінні та адмініструванні; 4) міжнародні відносини (міжнародні організації і світова політика) [2, с. 12].

В рамках ЮНЕСКО у 1949 р. в було створено Міжнародну асоціацію політичних наук, яка об’єднує більшість національних організацій. Вона періодично проводить свої з’їзди, які роблять вагомий внесок у розвиток політичних досліджень.

Отже, сучасне уявлення про предмет політичної науки сформувалося тільки в ХХ ст. після того, як склалася ціла система стійких політичних цінностей, виникла суспільна й академічна потреба в системному вивченні політики.

У різних країнах розуміння предмета політичної науки складалося неоднаково, а тому немає його єдиного визначення. Відмінності в розумінні предмета політичної науки пояснюються не тільки національними особливостями і традиціями, а й багатогранністю політики як суспільного явища.

У зв’язку з багатогранністю об’єкта політичної науки можна говорити про так зване широке, інтегративне і вузьке тлумачення предмета політології. Зауважмо, що це не суперечить одне одному. У широкому значенні політологія як наука охоплює все політичне знання, представляючи комплекс дисциплін, які вивчають політику, політичну сферу життя суспільства, тоді як у строгому значенні політологія як  загальна теорія політики вивчає лише специфічну групу закономірностей відносин соціальних суб’єктів з приводу влади і впливу, досліджуючи особливий тип механізмів відносин і взаємодій між владними і підвладними.

Вужче тлумачення предмета політології, згідно з яким, крім інших суспільних наук, до яких потрапляють політичні об’єкти, має існувати й особлива наука – загальна теорія політики або політологія у вузькому значенні цього слова. Ця спеціальна теорія політики вивчає: політичну сферу життя суспільства і людину не в загальному ряді багатьох інших об’єктів (як філософія, соціологія, історія та ін.), а як єдиний і основний об’єкт; не окремі аспекти політичного життя (психологія, правознавство, демографія та ін.), а як багатомірну цілісну систему; і як основний предмет – пізнання іманентних, властивих тільки політиці закономірностей владарювання, тобто стійких тенденцій і зв’язків, які повторюються у своєрідних людських відносинах, взаємодіях між владними і підвладними людьми. У такому значенні політологія зі своїми концептами, внутрішніми механізмами владовідносин пронизує аналіз усіх вимірів політики – від державних інститутів до психології і культури владарювання, і як загальна теорія політики акумулює та інтегрує наукові результати, одержані за допомогою наукового арсеналу інших видів суспільствознавства.

Можна також простежити, що уявлення про зміст і межі предмета політології пройшли деяку еволюцію і не раз змінювалися. Наприклад, за останні 100 років погляди на предмет політичної науки двох найвпливовіших у світі національних політологічних шкіл і традицій таких, як американська і французька декілька разів зазнавали змін.

Якщо наприкінці ХІХ – початок ХХ століття в центрі уваги західної політології є держава, її інститути, то в 30-50 роках ХХ століття увага зосереджується на політичній поведінці людей, а потім на владних відносинах між ними.

Це зумовлено зміною об’єкта пізнання, тобто зміною політичного життя, засобів пізнання, методів політичної науки. Тому в нашій науковій літературі широко обговорюються різні погляди щодо предмету політології. Одні автори розглядають політологію як науку про політичну діяльність взагалі, тобто про всі процеси, які відбуваються у політичному житті. На думку інших, політологія як наука вивчає спрямування і зміст політичного процесу, його суб’єкти і рушійні сили, ідейно-політичні доктрини. На думку С. Алексєєва, предметом політології є політична система. В. Бебик у монографії «Політологія для політика і громадянина» зазначає, що предметом політології є такі феномени, як політична система, держава, державний устрій, влада, владні відносини, політичні партії та громадсько-політичні організації й рухи, політична діяльність, політична свідомість, політична культура [1, с. 108]. Якщо систематизувати перелік цих явищ, то всі вони є елементами структури політичної системи загалом.

Деякі вчені, зокрема польські автори монографії «Елементи теорії політики» обмежують предмет політології «політичною суб’єктивністю» [4, с. 19], акцентуючи специфіку політики як суб’єктивного чинника. Таке звуження предмета обмежує вивчення політики аналізом політологічних доктрин, ідеалів, соціально-психологічних аспектів поведінки політичних суб’єктів, поменшує можливості розуміння джерел і рушійних сил політичного процесу. Французькі соціологи Ж. Сумпф та М. Югю розглядають політичну науку як науку про конституйовані держави, їхню організацію, уряди тощо [7, с. 186].

Отже, якщо проаналізувати різні погляди на предмет політології, то останнім часом вони акумульовані у двох підходах. Згідно з першим, предметом вивчення політології є держава, згідно з другим, політологія розглядається як наука про політичну владу взагалі.

Тлумачення політології як науки про державу пов’язано насамперед з етимологією слова «політика», адже слово «polis» означає «місто», що вказує на просторові межі громадянської діяльності. Це зумовлено й історично масовим характером явища. Як зазначає французький філософ Анрі Лефевр з цього приводу: держава є загальносвітовим явищем. Центральне місце і в західних суспільствах, і в суспільствах, які перебувають у перехідному стані, займає проблема держави. Макс Вебер розглядає політичну науку як «науку про державу, як спільноту людей, яка в межах окремо взятої території володіє правом законного примусу».

Проте такий «державознавчий» підхід викликає деякі застереження. Держава – не єдина інституція сфери політики: у політизації суспільного життя беруть участь політичні партії, групи тиску, громадські організації, корпорації, засоби масової інформації тощо.

Щодо другого підходу, політологія – наука про політичну владу, то тут є набагато більше аргументів “за”. Г. Лассвуел писав: «Коли ми говоримо про науку в галузі політики, ми маємо на увазі науку про владу». Категорія «політична влада» найповніше виражає суть і зміст феномена політики. Без влади нема політики, бо сама влада виступає засобом її реалізації. За словами Т. Парсонса: «Влада в політиці має таке ж значення, як гроші в економіці, енергія у фізиці». Категорія «політична влада» – універсальна й охоплює всі політичні явища. Держава є одним із засобів реалізації політичної влади.

Отже, влада як вираження політичної і державної волі, є тим специфічним критерієм, завдяки якому політологія виокремлюється як самостійна наука. Вона має свій об’єкт і специфічний предмет пізнання. Об’єктом політології є політична сфера суспільства, всі явища і процеси, які в ній відбуваються. Предметом політології є закономірності формування і розвитку політичної влади, форми і методи її функціоювання і використання в державно організованому суспільстві.

Утім, не можна вважати, що предмет сучасної політології повністю викристалізувався. Проблематика політичної науки буде і далі розвиватися і змінюватися разом зі зміною політичних реальностей, глобалізацією суспільного життя. Як пише Карл Поппер: “Наука – це не система безперечних і стійких тверджень, а ряд сміливих передбачень, які повинні пройти серйозні випробування, перш ніж будуть прийняті” [6, с. 317].

Політологія, будучи єдиною за своєю суттю наукою, внутрішньо диференційована й охоплює низку дисциплін, які відображають окремі аспекти політики, політичної сфери, взаємовідносини з суспільством (політична філософія, політико-правова теорія, політична соціологія, політична психологія, політична географія та ін.). Їх об’єднує загальний об’єкт дослідження – політичне життя суспільства у всій різноманітності його конкретних виявів. Політична наука охоплює всю сукупність знань з цього предмета.

Водночас ми повинні говорити і про політологію як навчальну дисципліну, тому що паралельно з формуванням і виокремленням політології як науки відбувалось і становлення її як навчальної дисципліни. Як академічна дисципліна, політологія має внутрішню структуру, основними елементами якої є: історія політичних вчень; теорія політики; прикладна політологія. Теорія політики є основною частиною політології як академічної дисципліни. Вона вивчає політику, політичну владу як цілісний предмет, має свої внутрішні структурні елементи: концепції політики і влади; теорії політичної системи та політичних процесів; моделі політичної участі й політичного лідерства; теорії формальних і неформальних інститутів політики – державознавство, партологія, концепції груп інтересів, бюрократії та еліт; теорії міжнародних відносин і зовнішньої політики. Отже, теорія політики становить основний зміст політології як навчальної дисципліни.

Окрему галузь науки про політику становить прикладна політологія, основним змістом якої є розроблення політичних технологій: ухвалення політичних рішень; проведення виборчих кампаній, політичної реклами; врегулювання політичних конфліктів; проведення політичних переговорів, лобіювання тощо. Практична політологія проводить також політичні прогнозування, планування й консультування, методику розроблення експертно-аналітичних матеріалів і політичних документів [3, с. 173]. Отже, прикладна політологія є тією галуззю науки про політику, яка безпосередньо стосується процесів здійснення політичної влади. Вона є сукупністю теоретичних моделей, методологічних принципів, методів, процедур дослідження конкретних програм і рекомендацій, орієнтованих на практичне використання, досягнення реального політичного результату.

Порівняльна політологія, яка проводить порівняльні дослідження політичних явищ і процесів різних держав, регіонів, епох є окремою галуззю науки про політику.

Отже, політологія – це спеціальна теорія політики, яка відрізняється від інших наук тим, що вивчає політичну сферу суспільного життя не в загальному ряді багатьох інших об’єктів, як це роблять, наприклад, філософія, соціологія, чи історія, а як єдиний і основний об’єкт; вивчає не окремі аспекти політичного життя, а розглядає його як багатомірну цілісну систему; головним своїм предметом має пізнання властивих цій системі закономірностей формування і розвитку політичної влади, форм і методів її функціювання. Предмет політології фіксується в її методологічних поняттях, законах, категоріях і принципах.

_______________________

 

1.     Бебик В. Політологія для політика і громадянина: Монографія. – К.: МАУП, 2003. – С. 108.

2.     Грицианский П.С. Политическая наука во Франции: критические очерки. – М., 1975. – С. 12.

3.     Дегтярев А.А. Прикладная политология (программа учебного курса) // Политические исследования. – 1997. – № 3. – С. 169–176.

4.     Элементы теории политики / Перевод с польского. Под редакцией с предисловием д-ра филос. наук В. П. Макаренко. – Ростов-на-Дону, 1991. – С. 19.

5.     Політологія / За ред. О. І. Семківа. – Львів: Світ, 1994. – С. 17.

6.     Поппер К. Відкрите суспільство та його вороги. – Т. 2. – К.: Основи, 1994. – С. 317.

7.     Sumpf I., Hugues M. Dictionare de sociologie. – Paris, 1973. – P. 186.

 

 

 

THE SUBJECT OF POLITICAL SCIENCE: MAIN APPROACHES TO THE ITS DEFINITION

 

Anna Svita

 

  Different approaches and views on the object of political science are found out. The conformity with formed and with develops of political power; forms and methods are added up.

Key words: the object of science, political science and theory of political science, political sphere and comparative political science.

 

 

 

Політична наука в Україні: стан і перспективи: матеріали всеукраїнської наукової конференції  (Львів, 10-11 травня 2007 року) /
Укл. Поліщук М., Скочиляс Л., Угрин Л. – Львів, ЦПД, 2008. -  308 с.