Центр політичних досліджень

Матеріали конференції

 

 

ЕЛЕКТОРАЛЬНИЙ ВИБІР: СУТЬ, ТИПИ, ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ

 

Вікторія Бунь

 

Розглянуто суть та основні елементи електорального вибору. Проаналізовано особливості ситуації та акту електорального вибору. Визначено основні умови ухвалення компетентного і ефективного електорального рішення.

Ключові слова: електоральний вибір, суб’єкт вибору, ситуація вибору, акт вибору.

 

Вибори це один із основних атрибутів демократичного режиму. У Конституції України зафіксоване положення про те, що вибори є вільними і відбуваються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування. Гарантуючи виборцям вільне волевиявлення, держава зобов’язується створити умови для надання усієї потрібної інформації і, відповідно, здійснення компетентного вибору.

Проте досвід виборчих кампаній показав, що вибір здебільшого здійснюється за умов обмеженої інформації, в стислі терміни, під впливом емоцій. Такий вибір аж ніяк не може претендувати на визнання його компетентним. Ця ситуація дає підстави говорити про те, чи є вибір у такій ситуації взагалі, чи рішення власне таке, що належить виборцеві, а не навіяне ззовні за допомогою маніпулятивних методів. Тому цілком правомірним виглядає дослідження елементів електорального рішення, механізму здійснення громадянами вибору тієї чи іншої партії і умов, що забезпечують здійснення справді компетентного і ефективного вибору.

Передусім визначимо зміст категорій і понять, якими ми оперуватимемо. Термін “вибір” широко вживають і в наукових, і в публіцистичних текстах. Ним користуються соціологи, психологи, філософи, а також політологи. Водночас дуже часто значення терміна “вибір” чітко не окреслене, вживають його мимохіть, як саме собою зрозуміле.

У політології термін “політичний вибір” найчастіше вживається в дуже широкому значенні як право народів самим визначати політичний устрій, шляхи національного розвитку [10, с. 237]. В цьому контексті вибір є об’єктивно і суб’єктивно зумовленим, асинхронним, і таким, що вимагає “постійного підтвердження”. В контексті масової політичної поведінки можна говорити про вибір політичної орієнтації. Саме такий зміст вкладає в термін “політичний вибір” російський дослідник Г. Дилигенський [3, с. 165].

Проте з політичним вибором стикаються і рядові громадяни, зокрема, під час виборів. У такому разі правомірно говорити про електоральний вибір.

Загалом вибір визначають як надання переваги одній з альтернатив на певній підставі. Проте Г. Балл вважає таке визначення надто абстрактним. Щоб подолати цей недолік, він вводить низку понять. А саме S – активна система. В нашому випадку це виборець, що здійснює вибір. T(S) – ситуація. У найширшому значенні це може бути поточна політична ситуація, період тривання електоральної кампанії, від дня виборів і до голосування безпосередньо на виборчій дільниці. V (S, T(S)) – акт вибору. Г. Балл визначає його так: “Це такий фрагмент функціонування у ситуації T(S) активної системи S, необхідними ознаками якого є наступні: а) у цій ситуації є фізично можливими n (n і 2) альтернативних (тобто відмінних один від одного) варіантів функціонування системи S; б) із вказаних варіантів здійснюється один і лише один; в) у детермінації такого здійснення бере участь модель M (T(S)) ситуації (T(S)), заздалегідь наявна у складі системи S. (Зокрема це може бути психічна модель, причому у свідомості вона може бути представлена різною мірою)” [1, с. 7].

Це визначення дає підстави констатувати, що акт вибору складається з вибору внутрішнього і зовнішнього. На нашу думку, вагомішим є вибір внутрішній, що містить у собі в концентрованій формі рішення, яке визріло в процесі наполегливої внутрішньої психічної роботи. Кожен суб’єкт вкладає різний зміст у цей процес. Одному виборцеві буде достатньо порадитися з рідними і проголосувати так, як вони. Для іншого компетентний вибір означатиме ознайомлення з передвиборними програмами, відвідання мітингів, зустрічей з кандидатами в депутати тощо. Проте не варто применшувати ролі акту вибору, як зовнішнього вираження раніше сформованого рішення. Адже у разі політичних виборів рішення не матиме жодної ваги, якщо не буде артикульоване виборцем безпосередньо на виборчій дільниці під час голосування.

Спробуймо проаналізувати три, наведені вище, елементи вибору. Суб’єкт завжди діє згідно з набором своїх переконань, цінностей, орієнтацій, цілей, ідеалів, потреб і мотивів. Серед внутрішньоособистісних чинників, що визначають поведінку в політиці первинними є потреби. Потреби загалом змушують діяти людину, проте зміст її діям надають мотиви. Політичні психологи виділяють досить багато мотивів, що або спонукають до участі в політиці, або підштовхують до абсентеїзму і пасивного ставлення до політичної сфери суспільства загалом. Проте мотивація політичної поведінки загалом ґрунтується на загальних закономірностях, що досліджує психологія.

Мотиви, що домінують у процесі вибору, можуть бути критерієм типологізації електоральної поведінки. Зокрема теорію М. Вебера про ідеальні типи соціальної дії можна застосовувати для пояснення детермінант електорального вибору [2, с. 628]. При цілераціональному типі вибору суб’єкт обере ту політичну силу, яка демонструє якісну політичну програму, ідентична його світоглядним засадам і представлена в достатній кількості в засобах масової комунікації. Тобто домінуючим буде раціональна складова мотивації. У разі цінніснораціонального вибору акт голосування розглядається як прояв групової солідарності. Прикладом традиційної політичної дії може служити феномен спадкового голосування. Можна виділити і афективну поведінку виборців. Головним її мотивом є мотив протесту, коли виборець голосує за партію чи кандидата тому, що він проти всіх решти.

Схожу класифікацію пропонує В. Казміренко, виокремлюючи чотири типи політичного вибору особистості: раціональний вибір як очікувана цінність можливих варіантів вибору, розумовий вибір як розуміння наслідків і перспектив вибору, інтуїтивний вибір із недостатнім ступенем усвідомлюваності цілей та наслідків вибору й емоційний вибір як опора на ті емоційні стани, що супроводжують процес вибору [8, с. 43].

Г. Дилигенський пропонує свою класифікацію політичного вибору. Зокрема він виділяє ціннісний і прагматичний вибір. Якщо цінності є головним фактором, що визначають вибір, тоді можемо говорити про ціннісний вибір. В основу прагматичного вибору найчастіше покладено соціальний інтерес. У цьому випадку вибір враховує не лише цілі політичної діяльності, а й ефективність політичної діяльності.

Отже, суб’єкт вибору завжди керується у своїх діях конкретними потребами і мотивами, які є міцним підґрунтям будь-якої політичної активності.

Наступним елементом є ситуація вибору. Поняття “політична ситуація” відразу відсилає нас до іншої політологічної категорії, а саме “політичне рішення”. Відома схема для аналізу політичних рішень, запропонована польським дослідником Я. П’єтрасем. Він виділяє осередок рішення, процес рішення, ситуацію для ухвалення рішення, саме рішення та реалізацію рішення. Деякі дослідники в ситуації вибору виокремлюють організаторів ситуації політичного вибору [4, с. 70]. У контексті прийняття рішень політична ситуація розглядається як система незалежних змінних, що змушує суб’єктів до діяльності, або як система змінних, незалежних від суб’єктів, але залежних від діяльності іншого суб’єкта [7, с. 160]. Це визначення можна цілком застосувати до категорії “ситуація політичного вибору”. Адже, на нашу думку, процес голосування слід розглядати як частину процесу ухвалення владних рішень. Оскільки зробити електоральний вибір – фактично означає висловити власну позицію стосовно влади, її політичного курсу. В такому ракурсі варто розглядати електоральний вибір як стратегічне рішення, що є досить вагомим для виборця, оскільки “переграти” його можна лише за 4-5 років.

Ситуація виборів потребує окремого розгляду оскільки вона суттєво відрізняється від ситуації “мирного часу”. М. Кошелюк і С. Алексухін для опису процесів, що відбуваються в період виборчої кампанії, вводять спеціальний термін – “самоорганізовані соціальні системи з коротким періодом життя” [6, с. 14]. Період виборчої кампанії, у такому разі, характеризується різкою політизацією суспільства, своєрідним завмиранням економічного життя, особливим емоційним станом виборців. Дослідники акцентують увагу на тому, що в такій системі директивні методи соціального управління неефективні. Учасники кампанії будучи елементами цієї системи для того, щоб ефективно діяти, повинні ввійти в резонанс із системою.

Я. П’єтрась для класифікації ситуацій в ухваленні рішень пропонує чотири критерії: свідомість, системність, емоційність, автономність поля рішення [7, с. 161]. Спробуймо проаналізувати особливість ситуації електорального вибору саме за цими показниками. Критерій свідомості спирається на систему поглядів, цінностей, уявлень, знань, цілей суб’єкта. Вони дають змогу індивідові сформувати власний цілісний погляд на ситуацію, що склалася. За цим критерієм, ситуація електорального вибору є справжньою (тобто такою, що існує насправді) на відміну від уявної. Критерій свідомості дає змогу також характеризувати ситуацію електорального вибору як девіаційну. У такій ситуації суб’єкт вибору порівнює дійсність з ідеальним світоглядним станом і фіксує певні дефекти системи. Водночас не можна заперечувати інноваційного характеру виборів. Оскільки до функцій політичних виборів можемо віднести генерування оновлення суспільства за допомогою конкурентної боротьби, мобілізацію виборчого корпусу на розв’язання актуальних суспільних завдань, політичну соціалізацію населення, розвиток його політичної свідомості та політичної участі, рекрутування політичної еліти. Загалом у ході виборчого процесу громадяни особливо інтенсивно засвоюють політичні цінності й норми, набувають навички і досвід. Тобто вибори є вагомим чинником розвитку і суспільства загалом, і його політичної сфери. Саме в цьому полягає інноваційний характер виборчої ситуації.

Загалом інноваційні ситуації змушують суб’єктів діяти на свій страх і ризик, виступати з власними варіантами рішень, активно виявляти свій творчий потенціал. Водночас електоральний вибір найчастіше здійснюється на основі запропонованих альтернатив. Максимум, що може зробити виборець, якщо йому не підходять запропоновані кандидатури, це проголосувати проти всіх, або взагалі проігнорувати вибори. З цієї позиції інноваційний характер виборів дещо обмежений.

За критерієм системності виокремлюють ситуації внутрішні, зовнішні й транснаціональні. Ситуацію виборів можемо схарактеризувати як зовнішню. Оскільки в сучасних умовах на хід виборчої кампанії і результати виборів впливають і внутрішні, і зовнішні (міжнародні) чинники.

Критерій емоційності передбачає наявність існування напруження поля рішень, що дає підстави виділити ситуації нормальні і кризові. Докладнішу класифікацію президентських виборів за цим критерієм запропонували американські дослідники А. Кемпбел , Ф. Конверс та інші в монографії “Американський виборець” [12, с. 274-279]. За характером зміни партійної ідентифікації і результатами голосування вони виокремлюють: “зберігаючі” вибори (в їх результаті зберігається статус-кво, партії підтримує їх традиційний електорат, суттєвих змін у партійній ідентифікації не відбувається); вибори, що змінюють співвідношення сил і “руйнуючі” вибори (відбувається руйнування соціально-психологічних зв’язків виборців і партій). За критерієм швидкості змін, дослідники виділили два підвиди “руйнуючих” виборів: вибори, що відхиляються і вибори, під час яких закріплюються довготермінові зміни. Розвиваючи цю класифікацію, В. Кі доповнив її ще одним видом виборів – концепцією критичних виборів.

За критерієм автономності, ситуація виборів характеризується залежністю поля рішень від суб’єкта вибору. Адже виборчий процес здійснюється за конкретними правовими нормами, правилами, що містяться в Конституції і виборчому законодавстві, що наперед чітко виписані й відомі усім учасникам виборчої кампанії. Чітка законодавча оформленість виборчої ситуації дає підстави характеризувати її як детерміністичну (за критерієм ризику в процесі вибору). Це означає, що ризиків майже нема, суб’єкт вибору повністю контролює ситуацію і результати реалізації рішення можна передбачити. Проте політична практика свідчить, що навіть чітка законодавча база не може убезпечити політиків від несподіванок, і ми неодноразово стаємо свідками перетворення детерміністичної ситуації виборів на глибоку політичну кризу.

Наступним елементом вибору є акт вибору. У нашому випадку це голосування. Тут варто зважати на те, що голосування – це лише зовнішнє вираження вибору. Проте сам вибір не є одномоментним актом. Поведінка виборця передбачає процес накопичення, збору інформації, а вже згодом ухвалення рішення, вибір того чи іншого кандидата, тієї чи іншої позиції. Тому, на нашу думку, крім акту вибору, слід виділити процес вибору. Зокрема про те, що електоральний вибір не є одномоментним актом свідчить той факт, що на основі емпіричних даних дослідники виокремили фази ухвалення рішення про голосування: виборець визначився з кандидатом після того, як ознайомився з його біографією; після ознайомлення з програмами депутатів; після ознайомлення з матеріалами про кандидата в ЗМІ; після зустрічі з кандидатом; після ознайомлення з агітаційними матеріалами; виборець зробив вибір безпосередньо на виборчій дільниці [9, с. 198].

Політичний вибір як процес, що триває усе життя людини, розглядає російський дослідник Г. Дилигенський. Він виокремлює форми цього процесу, зокрема стабільно-єволюційний і дискретний процес змін в індивідуальній політичній орієнтації [3, с. 280]. При стабільно-еволюційній формі зміни в орієнтації відбуваються поступово і безпосередньо пов’язані з накопиченням змін у суспільно-політичній сфері життя суспільства. Дискретна форма характерна для періодів різких економічних, соціальних, політичних, культурних зсувів і в суспільстві загалом, і в становищі кожного конкретного індивіда. Г. Дилигенський зазначає, що в такому разі вибір втрачає автоматизм, стає більш індивідуальним, часто супроводжується кризовими станами у свідомості індивіда. Навіть більше, за відсутності значних вольових та інтелектуальних ресурсів індивід може втратити будь-яку орієнтацію і буде не в стані здійснити вибір. У такому разі люди зазвичай більше потрапляють під вплив маніпулятивних технологій. Тому є підстави говорити про психологічну готовність до здійснення політичного вибору. Така готовність передбачає наявність в індивіда сукупності якостей, знань, навичок і мотивів, які забезпечують здійснення суб’єктом акту вибору з запропонованих йому політичних альтернатив [4, с. 75].

Психологічна готовність індивіда – одна з головних вимог для здійснення ефективного вибору. Потрібна також достатня компетентність та відповідальність особи, що цей вибір здійснює.

Відповідальність виборців визначається почуттям громадянського обов’язку і рівнем виборів, тим місцем, яке вибори представницького інституту, займають в житті країни. Зокрема різниця повноважень парламенту і президента роблять різними в очах виборців не лише функції органу, що вибирається, але і “ціну” виборів і голосування з точки зору їх політичних наслідків. Щоб описати вплив, який здійснюють повноваження виборних інститутів на електоральний вибір, К. Рейф і Г. Шміт ввели поняття виборів “першого” і “другого” порядку. Вибори “першого порядку” пропонують виборцям надати перевагу тому, хто повинен керувати країною, що є важливішим за своїми політичними результатами. До цієї категорії відносять парламентські вибори в парламентських системах і президентські в президентських. Тому парламентське голосування стає своєрідними “виборами другого порядку”, порівняно з “головними” президентськими виборами в президентських системах [11, с. 180].

Показниками компетентного вибору є поінформованість і політична активність. Поінформованість передбачає знання законодавства про вибори, ознайомлення з програмами і біографіями кандидатів, платформами політичних сил, що беруть участь у виборах, одержання відповідних даних із засобів масової інформації. Політична активність як критерій компетентності у процесі здійснення електорального рішення передбачає участь у зустрічах з кандидатами, обговорення виборчої тематики в колі сім’ї, агітація “за” чи “проти” того чи іншого кандидата, надання підтримки обраному кандидатові чи партії у різних формах.

Справді ефективний вибір передбачає відповідальність як прийняття певних зобов’язань. У випадку електорального вибору відповідальність можна розглядати з двох позицій: індивід бере на себе відповідальність за свої дії, тобто йому не байдуже як розвиватимуться події; індивід, що здійснює акт вибору, делегує певні повноваження “об’єктові” вибору [4, с. 71].

Проте про компетентний, ефективний електоральний вибір, як зазначає В. Комаровський, можемо говорити лише тоді коли виборці адекватно усвідомлюють, наскільки їх інтереси (чи короткострокові, чи перспективні) відповідають змістові програм і платформ партій і блоків, які були підтримані виборцями [5, с. 25].

Отже, електоральний вибір є складним політичним феноменом, для аналізу якого слід володіти інформацією про його елементи, а саме суб’єкта, ситуацію і акт вибору. Така схема дає змогу всебічно проаналізувати виборче рішення, як політичне явище і виявити умови для його компетентного ухвалення. Виборець може здійснити компетентний вибір лише тоді, коли є психологічна готовність до вибору, належна поінформованість, політична активність, а також почуття громадського обов’язку і відповідальності.

________________________

 

1.      Балл Г. Феномен вибору в контексті соціальної поведінки // Соціальна психологія. – 2005. – № 1 (9). – C. 3–13.

2.      Вебер М. Избранные произведения / Общ. ред. Давидова Ю. Н. – М.: Прогресс, 1990. – 808 с.

3.      Дилигенский Г. Социально-политическая психология. М.: Наука, 1994. (http://ihtik.lib.ru/edu_4dec2005/)

4.      Духневич В. Психологічна готовність до політичного вибору // Соціальна психологія. – 2004. – № 2 (4). – C.70–76.

5.      Комаровский В. Политический выбор избирателя // Социологические исследования. – 1992. – № 3. – с. 23–34.

6.      Кошелюк М. Технологии политических выборов. – СПб.: Питер, 2004. – 239 с.

7.      Кухта Б. Політична влада та її рішення. – Львів: ЦПД, 2006. – 240 с.

8.      Позняк Д. Соціально-психологічні механізми політичної свідомості виборців // Соціальна психологія. – 2004. – №1. – С. 31–45.

9.      Политическая социология / Под ред. Иванова В., Семигина П. М.: Мысль, 2000. 396 с.

10.  Политическая энциклопедия / Руков. науч. проекта Семигин П. – М.: Мысль, 2000. – Т. 1. – 750 с.

11.  Шевченко Ю. Политические институты и избиратели // Политическая социология и современная российская политика / Под ред. Голосова Г., Мелешкиной Е. СПб.: Борейпринт, 2000. – С.156–180.

12.  Campbell A., Converse P., Miller W., Stokes D. The American voter”. – New York, 1964. – 302 р.

 

 

THE ELECTORAL CHOICE: ESSENCE AND BASIC COMPONENT

 

Victoria Bun

 

The essence and basic component of electoral choice is considered. The features of situation and act of electoral choice are analyzed. Basic conditions for making competent and effective electoral decision are defined.

Key words: electoral choice, subject of choice, situation of choice, act of choice.

 

 

Політична наука в Україні: стан і перспективи: матеріали всеукраїнської наукової конференції  (Львів, 10-11 травня 2007 року) /
Укл. Поліщук М., Скочиляс Л., Угрин Л. – Львів, ЦПД, 2008. -  308 с.