Центр політичних досліджень

Матеріали конференції

 

 

ЕЛІТИСТСЬКА КОНЦЕПЦІЯ В’ЯЧЕСЛАВА ЛИПИНСЬКОГО

 

Вадим Маркітантов

 

Проаналізовано ідею В. Липинського щодо поділу суспільства на групи. Розглянуто потребу у існуванні національної аристократії, її структура, основні риси та роль у розвитку нації та держави.

Ключові слова: суспільство, національна аристократія, нація, держава, В.Липинський.

 

З ім’ям видатного українського мислителя, історика, соціолога і політичного діяча В’ячеслава Липинського (1882 – 1931) пов’язують виникнення консерватизму і монархізму в українській політичній науці. Вагомий внесок він зробив у галузі політичної теорії. Як зазначає Я. Пеленський, В. Липинський займає в той час передове місце серед європейських теоретиків у аналізі суспільно-політичних систем та теорії еліт. Західні дослідники, котрі знайомі з його науковою діяльністю, називають мислителя “українським Вебером” [6, с. 25]. Відомий український поет Євген Маланюк вважає його “Кантом української політичної думки” [7, с. 316].

Про значущість постаті В. Липинського для української політичної думки, і політичної науки переконливо свідчить те, що останні півтора десятиліття після занадто тривалого періоду забуття відчувається значне зацікавлення до його творчої спадщини. Це зацікавлення відновлюється не лише на теренах нашої країни, а й за кордоном [4, с. 12]. Цим і пояснюється, на нашу думку, актуальність розгляду однієї з політичних, а саме елітистської, концепції В’ячеслава Липинського особливо сьогодні, коли проблема національної еліти та її роль у розбудові незалежної України визначальна. Актуальність нашого дослідження полягає ще й у тому, що цього року минає 125 років від дня народження великого українського мислителя.

Мета статті – висвітлити основні позиції елітистської концепції В’ячеслава Липинського.

Аналіз наукових робіт, присвячених вивченню творчої спадщини В. Липинського, показав, що сьогодні вже зроблено значний крок в осягненні основних наукових поглядів ученого та їх висвітленні, особливо ж з історіографічного погляду. Однак низка проблемних моментів у доробку В. Липинського ще потребує творчого осмислення, уточнення та узагальнення.

Вагомий внесок у вивчення політичних поглядів українського мислителя зробили В. Потульницький, С. Приходько, К. Галушко, О. Ситник, І. Рудницький, Я. Пеленський тощо. Всі вони лише дотично торкаються елітистської проблеми в контексті висвітлення або цілісного доробку В. Липинського, або ж інших його концепцій.

Хоча народився видатний український мислитель на Волині*, та родина його належала до польського шляхетського роду, частина якого у ХVІІІ ст. переїхала на помешкання сюди з Мазовії. Достеменно невідомо, що саме спричинило зміну політичної свідомості юного В. Липинського з польської на українську, адже майбутній мислитель належав до етнічних поляків, римо-католиків [1, с. 49 – 50].

В. Липинський здобув освіту спочатку в гімназіях Житомира, Луцька та Києва. А в період з 1903 до 1908 року з перервами навчався у Краківському та Женевському університетах [1, с. 50 – 51].

Під час навчання у Кракові та Женеві В. Липинський ознайомився з політологічними поглядами Ж. Сореля, Л. Гумпловича, М. Вебера, Г. Моски, В. Парето та Р. Міхельса. Саме теорії еліти останніх трьох учених стали одним із визначальних чинників у формуванні світогляду В. Липинського [8, с. 37].

Свої елітистські ідеї В. Липинський викладає у третій частині твору “Листи до братів-хліборобів”*(1921 – 1922) та у трактаті “Покликання варягів чи організація хліборобів” (1923) [6, с. 27]. Щоправда, подібно до італійського вченого Г. Моски, В. Липинський не вживає у своїх працях терміна “еліта”. Український мислитель натомість використовує такі поняття, як національна аристократія, провідна верства та правляча верства [6, с. 27].

Ще в перших своїх працях, написаних польською мовою, В. Липинський висуває на роль провідної верстви України спольщену шляхту. Саме вона, на його думку, мала б активно брати участь у національно-державному відродженні країни [2, с. 45]. Це можна пояснити переконанням В. Липинського в тому, що територіальний чинник, під яким автор розумів усвідомлення своєї (на якій народився або проживає) території та, відповідно, любов до своєї землі, значно важливіший у визначенні національної ідентичності від національного. Тому саме із державністю він і пов’язував аристократію та за цим принципом вважав себе українцем.

Як і класики елітизму, В. Липинський був переконаний у тому, що в кожній нації завжди існувала й існує активна меншість, яка керує, і пасивна більшість, якою керують. Український мислитель пише, що “є більша або менша, така або – в залежності од історичної епохи та відмінних умов існування – инша група людей, що кермує нацією, стоючи на чолі її політичних організаційних установ, що витворює певні культурні, моральні, політичні і цивілізаційні вартості” [4, с. 130], а також “…всі громадські цінності були завжди сотворені уміючою панувати над своїми та чужими пристрастями, організованою та непохитною в своїх переконаннях меншістю” [5, с. 10]. Цю групу осіб В. Липинський називає “національною аристократією” [4, с. 131]. Під нею український мислитель розуміє не родову аристократію**, а групу “найкращих в даний історичний момент серед нації людей, які найкращі серед неї тому, що власне вони в даний момент являються організаторами, правителями і керманичами нації” [4, с. 131]. Отже, як і відомі італійські теоретики елітизму, В. Липинський переконаний, що до цієї провідної групи повинні потрапляти люди, незважаючи на їхнє походження та майновий стан.

Суспільство В. Липинський ділить на три верстви: еліти, продуценти (робітники, хлібороби, буржуазія, пролетаріат) та інтелігенція, котра повинна відігравати функцію посередництва між суспільними групами [4, с. 13].

Вирішальним чинником у процесі керівництва нацією мислитель вважав легітимацію аристократії. “Рішаючим, – пише він, – є той факт, що ці люде стоять в даний момент на чолі нації, що нація їх провід признає і, під їх проводом організована, вона живе, росте і розвивається” [4, с. 131].

Провідна верства нації, на думку В. Липинського, повинна була утворитись з “організаторів держави”, що виникають “тільки на місцях: по селах і волостях, тільки в продукуючих класах: в селянстві, в робітництві, в культурнім працюючім поміщицтві, в технічно творчім міщанстві” [9, с. 3 – 4].

Національна аристократія має володіти двома основними прикметами, без яких вона не може існувати: матеріальною силою та моральним авторитетом. До того ж, матеріальну силу вона повинна була мати “більшу, ніж яка-небудь інша група в нації” [4, с. 136]. А для того, щоб мати таку матеріальну силу, національна аристократія має хотіти правити, вміти задля цього жертвувати і ризикувати своїм життям, володіти технічними засобами війни та оборони (державою, зброєю та армією) і володіти технічними засобами економічної продукції (землею, фабриками та машинами). Саме володіння засобами продукції, а не грошима, є основною ознакою матеріальної сили. Гроші ж, на думку В. Липинського, є лише попередньою продукцією і тому являють собою лише номінальну, а не реальну матеріальну силу [4, с. 138-139]. Ця група людей і повинна відповідати персонально і своїм матеріальним добром (землями і фабриками) за свою владу і правління [4, с. 154].

Для прогресу держави потрібне існування певних угруповань всередині аристократії, різних думок та ідей, передача влади з одних рук в інші [8, с. 41]. Особливо важливим, на думку В. Липинського, є процес “постійного відновлення або зміни аристократії”. Коли ж цей процес призупиняється, то відбувається радикальна зміна провідної верстви. Внаслідок цього нація потрапляє під управління чужої, сильнішої за власну, еліти. Мислитель зазначає: “Без своєї власної національної аристократії – без такої меншості, яка б була настільки активна, сильна та авторитетна, щоб зорганізувати пасивну більшість нації внутри, і тим захистити її од всяких ворожих наскоків зовні – немає і не може бути нації” [2, с. 47].

В. Липинський виокремлює і такий суспільно-політичний устрій, як класократія, за якого найкраще було б будувати монархію. Суть класократії, на його думку, у тому, що аристократія приходить до керівництва через вибір найкращих представників із різних класів та станів і бере участь у законодавчій, виконавчій та судовій владі. Такими станами, вважає мислитель, є організатори й організовані або політично активна меншість і політично пасивна більшість. Учений наполягав на участі в еліті консервативних аристократичних сил, але й вони мають поповнюватися свіжими силами з-поміж українства. В процесі проводу мають враховуватись інтереси як консервативних, так і прогресивних сил аристократії [9, c. 8].

Без власної національної аристократії, на думку В. Липинського, нація приречена “лишитися по віки балакаючим на іншій мові племенем, підлягаючи державно-національній організації чужої аристократії” [4, с. 140]. Але не лише без власної національної аристократії немає нації, а й “не може бути національної аристократії, а значить і нації, без своєї власної держави” [4, с. 211].

Отже, розуміння В. Липинським еліти як провідної і неодмінної державотворчої та державоуправлінської групи нації, її ролі у творенні та об’єднанні нації, напрацювання вченого в галузі елітизму не втратили актуальності, а подекуди є визначальними в нинішніх політичних умовах розбудови незалежної Української держави, творенні українських політичних владних структур, їх легітимності та співпраці.

________________________

 

1.      Галушко К. Консерватор на тлі доби: Вячеслав Липинський і суспільна думка європейських правих. – К.: Темпора, 2002. – 288 с.

2.      Гордієнко М. Концепція політичної еліти В. Липиського як фактор національно-державної ідентичності України // Нова політика. – 1998. – №2. – С.44–48.

3.      Енциклопедія українознавства. – Львів, 1994. – Т. 4.

4.      Липинський В. Листи до братів-хліборобів. – Київ, Філадельфія, 1995. – 470 с.

5.      Липинський В. Релігія і церква в історії України. – К.: Рада, 1995. – 96 с.

6.      Пеленський Я. Спадщина В’ячеслава Липинського і сучасна Україна // В’ячеслав Липинський. Історико-політична спадщина і сучасна Україна.– Київ; Філадельфія, 1994. – – Т.1. – С. 15–29.

7.      Політологія. Кінець ХІХ – перша половина ХХ ст.: Хрестоматія / За ред. О.І. Семківа. – Львів: Світ, 1996. – 800 с.

8.      Потульницький В. А. Політична доктрина В.Липинського // Український історичний журнал – 1992. – № 9. – С. 37–45.

9.      Приходько С. М. Політичні аспекти теорії еліти в українській суспільно-політичній думці ХХ ст. – К.: Стилос, 1999. – 47 с.

 

 

VJACHESLAV  LYPYNSKIY’S CONCEPTION OF ELITE

 

Vadim Markitantov

 

The article gives the analysis of V.Lypynskiy’s idea concerning the division of society into groups. The necessity of national aristocracy, its structure, major characteristics and importance in the development of a nation and country is paid attention to.

 

 

Політична наука в Україні: стан і перспективи: матеріали всеукраїнської наукової конференції  (Львів, 10-11 травня 2007 року) /
Укл. Поліщук М., Скочиляс Л., Угрин Л. – Львів, ЦПД, 2008. -  308 с.

 



* Народився В. Липинський за різними даними або 5 квітня, або 17 квітня 1882 року в с. Затурцях на Волині.

* Третя частина твору опублікована під назвою Про національну аристократію та про три основні методи її організації: класократію, охлократію і демократію.

** Під родовою аристократією В. Липинський розглядає нащадків аристократії, які не завжди подібні до своїх предків і не відіграють тієї провідної та організаторської ролі в суспільстві. Він вважав, що історично склались їхні власні назви: шляхта, козацтво, патриції, лицарство, самураї та ін.