Центр політичних досліджень

Матеріали конференції

 

 

СТАНОВЛЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ПОЛІТОЛОГІЇ В КОНТЕКСТІ ТРАНСФОРМАЦІЇ СУСПІЛЬСТВА

 

Світлана Матвієнків

 

 Досліджено проблему  переходу політології  на якісно вищий рівень в процесі трансформації  суспільства до нового етапу свого розвитку. Запропоновано стратегію проведення цього переходу, ґрунтовану на створенні професійного товариства, здатного об'єднати зусилля фахівців і регіональних науково-освітніх центрів у формуванні української політичної науки.

Ключові  слова:  трансформація, політична наука,  політологія, асоціація,  процес, суспільство, Україна.

 

Україна, трансформуючи свої економічні, соціальні, політичні, ідеологічні, культурні засади й структури, ще не випрацювала нових соціальних альтернатив, внаслідок чого опинилася в розряді перехідних, проміжних суспільств. Сьогодні Україна стоїть перед вибором моделі нового модерністського синтезу свого попереднього досвіду, соціальних досягнень із загально цивілізаційними тенденціями.

Розбудова саме такого суспільства, на думку доктора філософських наук М. Михальченка,  можлива лише за умови поєднання реалізації національно-державних інтересів та особливостей України із закономірними тенденціями світового розвитку, бо немає сумніву, що українське суспільство є, з одного боку, частиною світового інтеграційного процесу, а з іншого – має свої особливості. Тому постає проблема оптимальної моделі цього поєднання (інтеграції), точніше, моделі трансформації та модернізації суспільства, яка має забезпечити його перехід від індустріальної стадії  до постіндустріального етапу [12, с. 52].

На динаміку трансформації величезний вплив має,  крім інших чинників, безумовно, і політична наука, яка не встигає критично осмислювати політичні цілі і засоби їх реалізації, давати пропозиції щодо реформування політичних інститутів суспільства – держави, політичних партій, громадських організацій, засобів масової інформації тощо.  Часто досить виважені рекомендації учених політики ігнорують, через демократичну і волюнтаристську процедуру вони нав’язують суспільству хибні шляхи політичного розвитку, цілі та засоби політичних реформ, гальмують процеси демократизації суспільства. Саме тому таке велике значення  на перехідному етапі має розвиток  вітчизняної політичної науки.

Останні десятиріччя відбувається становлення політології – нової для нашого суспільства наукової та  навчальної  дисципліни. Здобувши незалежність, Украї­на вимушена була починати фактично з азів політичної науки, без якої неможливий демократичний розвиток жодної держави. Актуалізація політичного знання потрібна сьогодні як умова і чинник розгортання нових тенденцій в сучасному українському суспільстві, і як органічна частина гуманітарної освіти. Це закономірно. Так завжди буває там і тоді, де і коли будь-який суспільний організм набуває трансформаційних процесів, змінює одні, багато в чому застарілі, а тому неефективні духовно-культурні, державницько-політичні та соціально-економічні засади власного функціонування і створює інші, такі, що відповідають вимогам часу.

Останніми роками в Україні вийшли друком понад 100 наукових і навчальних книг з політології, серед них : В. Д. Бабкін, В. Н. Селіванов «Народ і влада»; В. П. Горбатенко «Стратегія модернізації суспільства: Україна і світ на зламі тисячоліть»; І. Ф. Курас «Етнополітика: історія і сучасність»; Ю. А. Левенець «Теоретико-методологічні засади української суспільно-політичної думки: проблеми становлення та розвитку (друга половина XIX – початок XX століття)»;  Ю. Шаповал «Україна XX століття: Особи та події в контексті важкої історії»; М.І. Михальченко «Украинское общество: трансформация или лимитроф Украины?»; Г. Г. Почепцов, С. А. Чукут «Інформаційна політика»; Б. Кухта «Політична влада та її рішення», А. Колодій «На шляху до громадянського суспільства», А. Романюк  «Порівняльний аналіз політичних систем країн Західної Європи: інституційний вимір» та багато інших. Розвиток політичної науки в Україні  став об’єктом  наукових зацікавлень О. Габрієляна, Ф. Рудича, А. Коваленка, Б. Кравченка, Є. Камінського, А. Лузана тощо.

Мета цієї статті – на основі аналізу розвитку вітчизняного політичного знання опрацювати стратегію переходу до його якісно нових рівнів у процесі трансформації суспільства.

Наприкінці XX ст. в Україні розпочався справжній політологічний ренесанс. Від 1990 р. політологію почали впроваджувати як навчальну дисципліну у вищих навчальних закладах. Поступово були реформовані ста­рі й створені нові кафедри політології у вузах, виникли відповідні відділи в академічних інститутах, наукові установи. Важливим для політологічного відродження України став досвід світової політичної науки, насамперед закордонних установ, де постійно вивчають українську політичну дум­ку, розвивають політичну науку та аналізують сучасні по­літичні проблеми й перспективи розвитку нашої держави (Український   соціологічний  інститут у Відні,  Український вільний університет у Відні,  Український науковий інститут у Берліні, філіал Берлінського університету Фрідріха-Вільгельма,  Східно-Європейський дослідний інститут ім. В. Липинського).

У 90-ті роки XX ст. заявили про себе і новостворені  вітчизняні політологічні центри,  що розгорнули свою діяльність:  Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, Українська асоціація політологів, Інститут політичних і етнонаціональних досліджень НАН України, Українська академія політичної науки, Філософська  ліга  України  та Соціологічна асоціація  України,  Асоціація політичних психологів України, Український  центр  політичного  менеджменту та  Центр  соціологічних  і  політичних  досліджень  «Соціополіс», Асоціація студентів-політологів України  [7, с. 235–236, 673].

Утвердженню політичної науки в українському сус­пільстві у сучасних умовах сприяє систе­ма вищої і частково середньої освіти в Україні, яка зорієнтована на поширення політичних знань у молодіж­ному середовищі. Сучасний стан політичної науки в Україні можна схарактеризувати як вихід на рівень стабільного розвитку політології. Здійснено її інституціональне оформлення: перейменовано інститути й кафедри, визначено нові спеціальності у реєстрі ВАКу, введено нову спеціальність до державного реєстру Міністерства освіти і на­уки України.

В Україні  вже 16 вищих навчальних закладів, де є кафедри політичних наук, що випускають політологів, тобто ті, які отримали ліцензію Міністерства освіти і науки на підготовку фахівців за спеціальністю “Політологія”. Слід зазначити, що більшість із цих вузів – це Національні університети, а ті, що перебувають у приватному секторі, є грандами вищої освіти України. Проте, багато малих приватних вузів також намагається готувати майбутніх політологів.

Це свідчить про те, що є попит на політологів. Він зумовлений трансформаційними процесами, що відбуваються в  суспільстві становленням демократичних інститутів влади, розвитком громадянського суспільства і правової держави, залученням до політичного процесу великої кількості  організованих соціальних груп.  Крім  того, представники владної вертикалі усвідомлюють, що ухвалення політичних рішень (як основний базовий вид політичної діяльності) неможливе без комплексного аналізу, досліджень їх  якості та прогнозування можливих наслідків, підбиванням підсумків тощо. Ці дослідницькі процедури ефективно можуть виконувати тільки професійно підготовлені фахівці,  які,  крім досвіду роботи, повинні мати серйозну теоретичну  основу  (знання законів політичних наук та закономірностей політичного світу).

Отже, головним завданням сучасної політології є навчально-просвітницька діяльність, формування  нової політичної свідомості та політичної культури громадян України, зокрема, молодого покоління. У цих процесах політологія, як навчальна дисципліна, відіграє важливу  роль. Невідкладне завдання – поширення політологічних знань по вертикалі, тобто підготовка професійних політиків, парламентарів, урядовців, працівників державного апарату. Проблеми впорядкованості суспільних процесів і утвердження державності України, впливу владних структур на поліпшення життя громадян – усе це вимагає від носіїв політичної влади високої політичної культури. Не менш актуальною і такою ж складною проблемою є поширення політичних знань по горизонталі: серед найширших верств населення, учнівської й студентської молоді, серед усіх соціальних груп, партій, рухів та організацій.

Еволюції політології, переходу її до вищого рівня  також  сприяло  створення нових і перейменування на­укових та науково-публіцистичних видань,  розроблення навчальних програм й випуск відповідних підручників (від 1991 року в Україні підготовлено понад  двадцять підручників з політології, що в загалом забезпечують викладання політичної науки, і частина  з  них  вже  витримала  кілька  перевидань. Це  підручники С. Гелея і С. Рутара, О. Бабкіної і В. Горбатенка, В. Бебика, Ф. Кирилюка, Б. Кухти, А. Колодій, П. Шляхтуна та ін.), словники,  енциклопедії та монографії.

У становленні та розвитку політології важливим було заснування наукових журналів: «Політологічні читання»,  «Політична думка», «Нова політика»,  «Людина і  політика», «Людина і влада», «Український  соціум»,  «Політичний  менеджмент». Політична тематика з'явилася на сторінках таких суспільно-політичних журналів, як «Віче»,  «Сучасність»,  «Політика і час»,  «Персонал»,  «Політика і  культура», «Розбудова  держави», «Політичний  портрет  України»  та  ін.

Загалом етап трансформації політичної науки відбувся практично безболісно.

Важливе значення для розвитку політології як самостійної науки мало створення наукових рад із захисту докторських ди­сертацій. Сьогодні працює злагоджений механізм відтворення кадрів у галузі політології, про що свідчить такий показник, як кількість захищених дисертацій. Якщо  на  початку 90-х  років захищалося 2 кандидатських  і 1–3 докторських,  2000 року  було   захищено  33  кандидатських  та  4  докторських,  то  на 1 січня 2003 року захищено та затверджено ВАКом України  47 дисертаційних праць на здобуття наукового ступеня доктора і 261 – на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук [1, с. 47]. Загалом,  спостерігається  стійке  зростання  кількості  захищених  дисертацій, внаслідок чого з’явилася можливість обговорювати проблеми власне  української  політичної  науки,  розширювати  її  методику,  активізувати  дослідження.

Радикальні ціннісні зміни, які відбулися в Україні останніми роками, визначені високим рівнем політизації українського суспіль­ства. Змінилися структури вла­ди та її методи, політична надбудова суспільства, створено багато політичних партій і рухів, змінилася внутрішня й зовнішня політика. І це також сприяє  якісним  змінам у вітчизняній науці про політику.

Варто зазначити, що  тільки на сучасному етапі відбувся  перехід від ідеологізованого комплексу соціальних наук до проміжної ланки – політології. Без неї, напевно, не можна було б обійтися. Але тільки через десятиріччя  почалося обговорення проблеми власне політичної науки.  Реформування  в галузі викладання політичної науки й осмислення цієї науки в Україні свідчить про її самостійність, особливість і внутрішню цілісність.

Початковий період української політології, як вважають вітчизняні вчені, наближається до кінця. Вона повинна  переходити на якісно новий етап свого розвитку. Це означає, по-перше, знаходження політологією статусної й організаційної самостійності. В університетському житті – перетворення у факультет з того придатка у вигляді кафедри чи відділення, яким вона є  здебільшого, при таких  дисциплінах, як філософія, право, історія та  тощо. По-друге, політології треба досягнути свого професійного самовизначення. Їй потрібно перестати бути певним “універсальним знанням” про політику взагалі. Для політології настав час диференціації і спеціалізації за досить автономними галузями, подібно до того, як та ж філософія, наприклад, диференціюється у вигляді онтології, епістемології, загальної теорії етики, логіки і т. д. По-третє,  закінчився період підручників і приходять часи  авторських курсів і методик викладання,  авторських пакетів першоджерел [3, с. 124].

Порятунок політичного знання – у розвитку його як власне знання, як науки, продукт якої сам стає соціальним фактом, захищеним відповідним статусом і авторитетом. Це припускає дії у двох напрямах. З одного боку, вивчення політики повинно бути концентрованим на пізнанні політичної реальності нашої країни. Таке самозосередження потрібне, щоб предметно, структурно і, в підсумку, дисциплінарно самовизначитися. Хоча б заради того, щоб не починати навчального процесу з вибачень, що “наш предмет ще не сформувався”... З іншого боку, важлива інституціональна експансія. Найменування “кафедра політології” явно незрівнянно тому предмету, який варто викладати і досліджувати. Кафедра завжди при факультеті” [9, с. 123]. Потрібний проект факультету політичних наук.

Стратегія реформування системи викладання політичної науки в Україні, як вважає  доктор  філософських наук, завідувач кафедри політології О. Габрієлян,  повинна охопити всі рівні: методологічний, організаційно-управлінський, інституціональний, кадровий,  навчально-методичний.  Ця складна і повинна починатися зі створення критичної маси політологів, залучених до процесу викладання, що поділяють новітні принципи. Молода генерація політологів, яка здобуває освіту в нових умовах, знайома з досягненнями світової науки, швидко оволодіває сучасними методами дослідження, іноземними мовами, дає підстави сподіватись на краще майбутнє політології.

Академічна й університетська політологія повинні об’єднатися і таким чином активно розвиватися в межах університетів, виявляючи характер теоретичної політології подвійного застосування: у навчальному процесі та для розвитку самої науки.  Доцільною є  також  організація підготовки й перепідготовки викладачів політології, науковців і професійних політиків загальнодержавного та місцевого рівнів, викладання в усіх нав­чальних закладах України цієї навчальної дисципліни як обов’язкової за повною програмою.

Важлива також політологія радників – це інститут, що є спільником (на рівні порад) в ухваленні та втіленні (на рівні конкретних завдань) політичних рішень, здійснює моніторування їхніх наслідків, коригує (знову-таки на рівні порад і консультацій) державну політику. Це не тільки конкретні політологи, які виконують такі функції, але й чимало відкритих і напівзакритих державних установ.

Статус політолога привласнюють сьогодні самостійно без будь-якої наукової акредитації. Останнім часом  радіо і телекоментатори, оглядачі, не маючи професійної підготовки в цій галузі знань, пропонують свої досить суб’єктивні судження від імені науки  про політику, знижуючи її авторитет. Тому становлення професійної корпорації політологів приведе до професіоналізації політологічної публіцистики [1, с. 50].

Для плідного функціонування політичної науки потрібно також створювати різні політологічні організації і центри та докласти зусиль для їхньої взаємодії на загальному  рівні. Жодна інституція не може розвивати всі напрями і спеціалізації сучасної політичної науки, яких понад сорок. Тому на місцях мають виникати сильні університетські кафедри, що спеціалізуються в тій чи тій галузі політичної науки, зі своїми виданнями і вченими радами. Це і творитиме єдине ціле – політичну науку в Україні. Такі перетворення вписуються в загальну логіку трансформування країни з її декларованим європейським вибором і децентралізацією як умовою розвитку.

Політичні феномени в Україні потрібні вивчати порівняно з аналогічними політичними феноменами в успішних, розвинених країнах. Маючи прагматичну цінність цих досліджень для внутрішнього вжитку, вітчизняні дослідження стануть цікавими і для зовнішнього світу.   Цей шлях найефективніший у подоланні  розриву між рівнем розвитку політичної науки у світі й в Україні. Водночас політична наука одержить специфічних рис бути українською.  Для цього доцільно створити українську політологічну школу, тобто з ключових проблем теорії політики потрібні наукові розробки,  які б за своєю актуальністю і якістю вигідно відрізнялись від наукових досліджень інших політологічних шкіл [11].

Отже, політична наука в Україні поступово посідає чільне місце в системі суспільствознавства, дедалі помітніше впливає на реальні трансформаційні політичні процеси, становлення демократичної державності, впевнено виходить на рівень стабільного розвитку. Це, звичайно, не означає, що нема проблем у становленні і розвитку політичної науки. Розвиткові науки взагалі, а політології зокрема, перешкоджає не стабільність політичної, соціальної і економічної ситуації у країні. Водночас існують чинники, що сприяють рухові політології до сучасного рівня. Це відповідна інституціональна база, про яку згадувалося вище, та чималий корпус висококваліфікованих освічених політологів.

Нинішній стан політики і політології в Україні нетиповий для так званого цивілізованого світу, бо Україна лише створює своє політично-організаційне обличчя. Тому й судити про політичні процеси в Україні не можна з класичного погляду західної політології, з її канонами історично поступового державотворення. Саме період трансформації, зазвичай, в усіх країнах був періодом інтенсивного пошуку шляхів власного, зокрема національного самоутвердження. У цьому процесі, на нашу думку,  вирішальне слово належить політології,  яка зі свого боку має вели­кий вплив на вдосконалення якісних характеристик україн­ського суспільства,   його  державності та  культури.

________________________

  

1.     Габрієлян О. Політична  наука  в Україні:  стан  і перспективи // Політична  думка.  – 2001.   № 4. – С. 47–56.

2.     Камінський Є. Концептуальні  виміри практичної ефективності політологічних  досліджень // Політична  думка. – 2002. № 23.

3.     Капустін Б. Г. Підхід до вивчення політології в цілому і напрямок «Політична філософія» // Поліс. № 1. – 2001. С. 124.

4.     Коваленко А. Українська політологія: проблеми та труднощі  періоду становлення // Сучасність. – 1994. – № 10.

5.     Кравченко Б., Прилюк Ю. Політичний лад в Україні та політична  наука // Політологічні читання. – 1992. –  № 1.

6.     Лузан А. Політика і суспільство (до засад політичної науки) // Політологічні читання. – 1993. – № 1.

7.     Політологічний  енциклопедичний словник / Упор. В. Горбатенко; За ред. Ю. Шемшушенка та ін. – 2-е вид., доп. і перероб. – К.: Ґенеза, 2004. – С. 235–236, 673674.

8.     Політологія  в  Україні: стан  та  перспективи  розвитку. Збірник  наукових  доповідей  і  статей. – К., 2000.

9.     Поляков Л.В. Загальна оцінка становлення і викладання політичних наук у Росії // Поліс. № 1. – 2001. С. 123.

10. Потульницький В. Історія  української  політології. – К., 1993.

11. Рудич Ф. Чи справді політологія в Україні перебуває у глибокій кризі? // Administration (pravl@znannya.org.ua).

12. Українське суспільство на порозі третього тисячоліття. Кол. монографія / Під ред. М. О. Шульги. – К., 1999. – С. 52, 293.

 

 

FORMATION THE UKRAINIAN POLITICAL SCIENCE IN CONTECTS TRANSFORMATION OF THE SOCIETY

 

Svitlana Matvienkiv

 

This article displays the researching of the problem of transition political science in the political development to the higher level in the process of transformation society to the new level in its development. The author offers the strategy of this transition, what is based at the unity that unites professionals of scientific and educational centres with an aim to form Ukrainian political science.

Key words: transformation, political science, association, process, and society, Ukraine.

 

 

Політична наука в Україні: стан і перспективи: матеріали всеукраїнської наукової конференції  (Львів, 10-11 травня 2007 року) /
Укл. Поліщук М., Скочиляс Л., Угрин Л. – Львів, ЦПД, 2008. -  308 с.