РЕГІОНАЛЬНИЙ ФАКТОР У ПОЛІТИЧНОМУ ПРОЦЕСІ УКРАЇНИ

10/11/2007

Юлія СОКИРКА, Центр політичних досліджень (м. Львів)

Складний шлях становлення української державності, позначений історичною розділеністю її територій, а також несформованість української політичної нації зумовили актуальність дослідження всього спектру проблем, пов’язаних з регіональним фактором в політичному процесі. Актуальність даної проблематики особливо зростає в умовах часто нав’язаного протиставлення регіонів України, появі різного роду сепаратистських рухів, що покликані підірвати територіальну цілісність держави.

На сьогоднішній день існує значна кількість досліджень, присвячених регіональній проблематиці, серед яких однією з масштабних праць в цій області є монографія Т. М. Татаренко «Регіональний фактор в політичному житті України», однак здебільшого вони є фрагментарними, а відтак існує необхідність системного дослідження.

В умовах трансформації політичної системи України, яка знаходиться в пошуку збалансованої моделі державного управління та на фоні світової тенденції до децентралізації особливо зростає науковий інтерес до феномену регіоналізму. Відзначимо, що тенденція до регіоналізації на противагу глобалізації як способу зберегти свою власну політичну, культурну, економічну, історичну ідентичність заторкнула навіть такі держави, які традиційно вважалися оплотом унітарного централізованого устрою: Великобританію, Іспанію та Францію. Регіоналізм також став ідейною основою значної частини загальнонаціональних політичних партій в ряді західноєвропейських країн.

Проблема регіоналізму є надзвичайно актуальною і для України, передусім з огляду на існування об’єктивних розбіжностей між різними регіонами країни, зокрема економічних, історико-культурних, геополітичних, так і на штучне «роздмухування» цієї проблеми. Не можна залишити поза увагою той факт, що складне історичне минуле України сприяло появі глибокого регіонального розколу по лінії «схід-захід», що найяскравіше виражається в різних типах політичних культур. Але особливої  гостроти проблема регіоналізму таки набула в період «помаранчевої» революції, коли за пост глави держави боролися представники двох різних ідейно-політичних систем. Незважаючи на об’єктивно дуже важливий регіональний фактор в політичному процесі України, часто він стає предметом політичних маніпуляцій та спекуляцій, сприяє появі нав’язаних стереотипів  та міфів, які згодом активно використовуються у виборчих кампаніях.

Електоральна карта України дозволяє нам прослідкувати регіональні відмінності в політичних вподобаннях українців, що накладаються на існуючий регіональний розлом. Слід також відзначити, що починаючи від 1991 року ці регіональні відмінності залишаються  відносно стабільними і незмінними. Під час всіх президентських і парламентських виборів, починаючи від 1991 і аж по 2007 рік, західні регіони України стабільно голосують за національно орієнтованих кандидатів у президенти та політичні партії, в той час як східні регіони віддають свої преференції проросійським та прокомуністичним політичним лідерам та партіям. В основу такої регіональної диференціації лягли економічні, етнічні, релігійні та культурні фактори. Гетерогенність політичної культури України значною мірою зумовлена тривалою відсутністю власної держави та історичним перебуванням у складі двох різних імперій, що наклало свій відбиток на подальший розвиток незалежної України.

Відносно молодий вік української державності, який до того ж пройшов в економічних негараздах та еміграційних відтоках, на жаль, не сприяє формуванню почуття національної єдності, котре могло б стати гальмом для дезінтеграційних процесів. Окрім того, відсутність концепції регіонального розвитку, диференційованої регіональної політики не дозволяє говорити про стабільність та демократичний поступ країни. В той же час в Україні об’єктивно існує значна напруга по вісі «схід-захід» та «центр-периферія» і гостро стоїть необхідність розробки ефективної політики консолідації українського суспільства. Все вище сказане підтверджує особливу актуальність досліджуваної проблематики для України.

На нашу думку, якісне дослідження впливу регіонального фактору на політичний процес в Україні не можливе без визначення теоретико-методологічних підходів до його аналізу. В політичній науці існує безліч визначень поняття регіон, але загалом всіх їх можна звести до трактування регіону як «умовно виділеного простору, який вирізняється від прилеглої території певною сукупністю відносно стійких природних і економіко-географічних зв’язків, що нерідко сполучаються зі специфікою національного складу населення і володіє власною політичною, культурною, історичною ідентичністю».

Регіон характеризується рядом ознак, які дозволяють виокремити його від оточення: комплексність, цілісність, спеціалізація, керованість, тобто наявність політико-адміністративних органів управління. Поняття регіону можна розглядати в кількох вимірах: географічному, адміністративно-організаційному, культурному. Згідно з механізмами впливу регіональні парадигми представлені наступним чином: регіон як квазікорпорація, регіон як ринок, регіон як квазідержава, регіон як соціум.

Останнім часом в наукових колах особливої популярності набуває термін регіоналізм. Е. Томпсон трактує регіоналізм як спосіб, за допомогою якого окремі політичні партії та інші організації сприяють ідеї специфічності (виокремленості) регіону, тобто, регіоналізм є одночасно і ідеологією, і стратегією, яка виокремлюється з метою забезпечення переваг для регіону.

Від самого початку по суті регіоналізм передбачає тенденцію до протиставлення ролі держави та регіону: держава прагне до моноцентризму, підконтрольності, однаковості; метою ж регіонів у межах національної держави є формування політичної, економічної та соціально-політичної структури управління.

Слід відзначити, що з історичної перспективи дослідження регіонального фактору відбувалося в контексті розвитку з одного боку теорії просторових систем, а з іншого – теорії суверенітету і розподілу влад. Розгляд регіонального фактору в бінарній системі цих двох концепцій дозволяє глибше дослідити його природу, пояснити причини виникнення регіоналізму і передумови регіоналізації.

До основних причин виникнення та передумов поширення регіоналізму  слід віднести зміни в суспільних процесах, а саме:

1) безперервна інтернаціоналізація територіальних економік, постійне розмивання міждержавних кордонів через посилення інтеграції повідомлень, ідеологій і стилів організації;

2) мобілізація периферії, регіонів і місцевостей проти національних центрів, утвердження вимог меншин із приводу культурної автономії, окремих органів територіального управління і прийняття рішень;

3) інтенсивний розпад старих і формування нових суспільних інститутів значно підсилюють трудову і соціальну мобільність індивідів, у зв’язку з чим важливого значення набуває «соціокультурне і духовне відтворювання населення на мезорівні». [1, с. 364]

Основними інститутами, які дозволяють дослідити вплив регіонального фактору на політичний процес та функціонування політичної системи загалом, є діяльність регіональної політичної еліти, регіональні конфлікти та регіональна політична культура.

Найяскравіше регіональний фактор проявляє себе на рівні регіональної політичної культури, яка являє собою спільні для представників даного регіону політичні цінності та норми, які залишаються стабільними протягом тривалого періоду часу. Основною причиною диференціації різних типів політичної культури є різний історичний досвід регіонів. Різні політичні культури в свою чергу сприяють формуванню різних електоральних культур, усталених політичних преференцій виборців

Регіональні конфлікти в свою чергу можуть носити характер інституційного конфлікту, конфлікту груп інтересів, міжнаціонального, соціального, міжрегіонального, економічного, прикордонного конфлікту.

Регіональні еліти сприяють агрегації та артикуляції політичних інтересів мешканців певного регіону, виконуючи, з одного боку, класичні функції партії, а з іншого – поглиблюючи міжрегіональні відмінності.

Дещо детальніше зупинившись на аналізі регіональної політичної еліти, відзначимо, що традиційно під регіональною політичною елітою мають на увазі губернатора, голову обласної ради, голів місцевих партійних осередків та мерів обласних центрів. Проте часто ці політичні гравці є так званими «намісниками», які пасивно ретранслюють накази центру та контролюють їхнє виконання на підзвітній території, не будучи при цьому реальними  виразниками інтересів регіональної спільноти.

Структурування української регіональної політичної еліти відбувається, на нашу думку, за трьома критеріями: особистісним, інституційним та партійним. Особистісний критерій передбачає існування лідерів, навколо яких формуються відносно стійкі команди, групи, клани. В кожній місцевості є своя структура, що сформувалася на основі особистих відносин, що прямо впливає на прийняття кадрових рішень. Наприклад, прихід до влади нового губернатора часто приводить до заміни більшості його заступників, оскільки той зазвичай має у своєму розпорядженні власну команду (можливо, не дуже професійну, але пов'язану з першою особою регіону дружніми відносинами, а нерідко й родинними зв’язками).

Інституційний критерій визначає структурування еліти за ознакою приналежності до тих або інших владних структур, між якими є свої протиріччя. Такими інститутами в українських реаліях є адміністрація області, обласна рада, міська, районна, селищна ради. Дуже часто відправною точкою структурування регіональної еліти стає протистояння між адміністрацією регіону й мерією.

Структурування регіональної еліти за партійною ознакою перебуває в прямій залежності від преференцій жителів даного регіону, від тієї електоральної культури, яка тут сформувалася. В більшості місцеві політичні партії є просто „філіалами” загальноукраїнських партій, які на місцях пасивно реалізують лінію партії, не виконуючи основної функції – рекрутування регіональної еліти в центральні органи управління.

Слід також відзначити, що недоліком пропорційної виборчої системи, за якою формується вищий законодавчий орган України є те, що вона не сприяє представництву регіональних інтересів та посилює централізм. Для України як країни, що розвивається, характерне існування так званих "вертикальних" груп еліт, що мають своїх представників і лобістів як у центрі, так і на місцях. Досить часто можна спостерігати формування в центрі "регіональних кланів", що поєднують вихідців з одного регіону. Найбільш чисельно в українському парламенті представлені вихідці з Київської області (~286 нардепів - це більше половини від усього складу Ради), Донецької (47 нардепів), Дніпропетровської області (18 нардепів) та АРК (13 нардепів). І лише по одному представнику лобіюють інтереси Рівненської та Хмельницької областей. Така диспропорція в  регіональному представництві не сприятиме налагодженню збалансованої та ефективної моделі регіональної політики.

Окрім цього, на думку історика Я. В. Верменича, «українські регіональні еліти орієнтуючись на різні моделі націєбудівництва, мають відмінні зовнішні орієнтації. Регіональна біполярність виявляється і в різних оцінках минулого, ціннісних пріоритетах, у виборі полі- чи моноетнічної моделі національних відносин. Найгірше те, що ця біполярність часто відіграє роль розмінної монети в політичних іграх і від того має тенденцію до посилення»[2, с. 114]

У зв’язку з тим, що місцеві регіональні еліти, будучи зацікавленими в лобіюванні виключно власних економічних інтересів, виявилися неспроможними ефективно представляти інтереси регіонів в «центрі», на наш погляд, необхідно звернутися до концепції адміністративної реформи, яка зокрема передбачає розширення компетенції органів місцевого самоврядування. Окрім делегування значної частини повноважень та фінансових ресурсів на регіональний рівень, важливою складовою  збалансованої моделі державного управління є наявність сильної  місцевої еліти, яка готова взяти на себе відповідальність за розвиток регіону.

Інституційно представництво регіональних інтересів може також здійснюватися в межах регіональних політичних партій і рухів як загальнонаціонального масштабу, так і локального рівня. Особливої уваги заслуговують ті партії й рухи регіонального рівня, що не є загальнонаціональними. В Україні, на жаль, таких партій майже нема, а місцеві політичні партії є скоріше представництвами загальнонаціональних, які на місцях просто втілюють політику центру. Винятком можна вважати всеукраїнське об’єднання партії «Свобода», яке водночас не будучи представлене в парламенті, має значне представництво в ряді місцевих рад західних областей України.

Отже, регіоналізм як явище сучасного міжнародного політичного простору є відповіддю на виклики глобалізації і водночас спробою зберегти власну політико-культурну ідентичність. Із кризою національного суверенітету та з розвитком інтеграційних процесів постійно зростає роль регіонів в економічному та суспільно-політичному житті країни. У зв’язку з цим постає необхідність знаходження збалансованої та ефективної моделі державного управління, що б дозволила врахувати регіональні інтереси. З іншої сторони, регіональна еліта, яка покликана артикулювати ці інтереси, як показує вітчизняний політичний досвід, не справляється з покладеними на неї функціями. Як видно із діаграм, пропорційна система із закритими списками сприяє монополізації влади столичною політичною елітою та обмеженому регіональному представництву.

Література:

1.Регіональний фактор у політичному житті України. Монографія / Татаренко – Луганськ: Вид. «СНУ ім. В. Даля», - 2005, 416 с.
2.Верменич Я. В. Еволюція адміністративно-територіального устрою в Україні: проблеми концептуалізації // Укр. іст. журн. – 2005. – № 4. – С. 114 - 145.
3.Туровський Р. Ф. Основы и перспективы региональных политических исследований. «Полис» 2001,  №1, с. 138-156.
4.Дані з сайту ЦВК. www.cvk.go.ua.


Джерело: Регіональний вимір політичного процесу в Україні у 2007 році: Матеріали міжрегіональної  науково-практичної конференції (Львів, 10 листопада 2007 року) / Укл. Романюк А.С., Скочиляс Л.С., Шиманова О.В. – Львів: Генеза, 2007. – 132 с.

Повернутися до списку публікацій



Архів публікацій

<<< Березень 2019 >>>
ПнВтСрЧтПтСбНд
        1 2 3
4 5 6 7 8 9 10
11 12 13 14 15 16 17
18 19 20 21 22 23 24
25 26 27 28 29 30 31

Останні публікації

ПАРТНЕРИ