Політичні студії в Україні / Сайт Центру політичних досліджень

Ідейні основи соціально-політичних систем.  Політичні ідеології: трансформація уявлень в контексті сучасності / Матеріали І Науково-практичної студентської конференції. – Львів: Філософський факультет ЛНУ ім.І.Франка: Центр політичних досліджень, 2009. – 112 с.

 

 

Дебенко Ігор - студент

філософського факультету ЛНУ ім. І. Франка

 

Засоби масової інформації

як засіб поширення ідеології в сучасному суспільстві

 

ЗМІ – це один з найважливіших інститутів суспільства. Мас-медіа являють собою матеріальні засоби, які акумулюють, зберігають інформацію, і що найважливіше – поширюють. «ЗМІ в сучасному суспільстві вважаються універсальним агентом політичної комунікації, вони перестають бути простим каналом спілкування…, а перетворюються на посередників, які переломлюють, інтерпретують та забарвлюють інформацію» [3, с. 98], тобто самостійно її творять. ЗМІ поступово перетворюються у один із найважливіших інструментів реалізації політичного процесу. «Вони не володіють ні силою державного примусу, ні можливостями економічного тиску. Їх владні повноваження полягають у духовно-ідеологічній сфері, у сфері впливу. Вони моделюють розум і серце» [4, c.33-34]. Влада ЗМІ полягає у можливості впливу на свідомість і поведінку людей за допомогою переконання та аргументації. Бернард Коген окреслив цю ідею таким чином: медіа не завжди можуть досягти бажаного результату, підказуючи нам, що думати, але вони "беззастережно досягають успіху", підказуючи, "про що ми маємо думати". Свого часу емпіричним шляхом довели гіпотезу, за якою питання, яким ЗМІ приділяють багато уваги, публіка починає розглядати як найважливіші в масштабах нації.

Основне призначення ЗМІ – безперервне відображення суспільного життя у всіх його діалектичних зв’язках і взаємозалежностях, протиріччях і конфліктах. Таким чином, система ЗМІ входить як складова частина в систему більш широкого порядку – соціального управління суспільством. Однак далеко не кожна людина може розібратися в тій інформації, що їй пропонують, тому й існує такий ефект, коли завдяки маніпулюванню, пропаганді, цензурі, контролю над інформацією в суспільстві створюється однорідна колективна, масова свідомість.

Поширення та впровадження будь-якої ідеології неможливе без її сприйняття та підтримки суспільством. Варто зазначити, що комунізм, нацизм, як ідеології, що дали змогу побудувати «тотальні» суспільства не були б можливими без контролю над комунікацією. «Ідеологія, як система ідей набуває сили переконання лише тоді, коли ці ідеї знаходять відображення в процесах комунікації» [2, с. 20]. В роки правління нацистів до Геббельса щодня з'їжджалися на «нараду» редактори всіх видань, з тим, щоб отримати чіткі інструкції: про що і як писати, а про що згадувати взагалі не можна.  В СРСР комуністична ідеологія проголосила пресу «колективним пропагандистом, колективним агітатором й колективним організатором».  Українська дослідниця ЗМІ М. Чабанна зазначає, що тоталітарна ідеологія пропонує принципи, за якими має функціонувати нове суспільство, а, отже, для реалізації мети режиму вона має бути єдиним світоглядним орієнтиром. Переконати громадян у доцільності монізму партії, яка пропонує загальнодержавну ідеологію, та в правильності цієї ідеології можна лише при замовчуванні або й прямій забороні альтернативних ідей. Адже вони за умов тоталітаризму виступають як опозиційні, оскільки плюралізм думок стає загрозою режимові. Відтак влада створює умови, за яких прагнення громадян до альтернативності є фактично неможливим. Це досягається шляхом ідеологічного контролю за поширенням інформації [5].

Сучасне суспільство здебільшого набуває рис постіндустріального, інформаційного, інформація стає важливим чинником владного панування. Ще американський соціолог О. Тоффлер вважав, що за будь-якого політичного перевороту новий режим захоплює перш за все не королівський палац й не індустріальний центр, а засоби інформації. Це свідчить про дедалі зростаюче в наші дні значення індустрії впливу на свідомість. Канадський філософ і культуролог Маршал Маклюен висунув ідею що революція в засобах комунікації, пов'язана з появою електронних ЗМІ, завершує процес фрагментації суспільства та індивідуалізації пізнання, породжений винаходом книгодрукування.

Розглядаючи трансформацію соціальної структури суспільства, що відбувається в глобальному масштабі за рахунок розвитку інформаційних технологій та створення уніфікованої масової медіакультури, іспанський соціолог М. Кастельс у праці “Інформаційна ера: економіка, суспільство і культура” дотримувався ідеї поступового формування культури віртуальної реальності, де місцевості реінтегруються в функціональні мережі, а світ стає вигадкою у процесі його створення.

Сьогодні громадяни можуть брати участь у теледебатах політиків, електронним шляхом голосувати на виборах чи референдумах. Це створює передумови «теледемократії» – нового способу участі громадян у формуванні владних структур та здійсненні  влади.

Однак, процес, пов'язаний з інформатизацією, розвитком інформаційного суспільства, досить складний і неоднозначний. Переважна більшість інформаційних процесів контролюється інтернаціональними інформаційними агенціями, і фахівці схильні вважати, що 90% поширення усієї інформації здійснюється лише близько тринадцятьма державами. Слабкість інформаційної індустрії інших країн перетворює їх на своєрідну периферію, залежну від отриманої з-за кордону інформації. А вона може суперечити національним інтересам держави-реципієнта і навіть бути фактором культурної та політичної агресії. Лише наявність альтернативних джерел інформації дає споживачам можливість вибору і сприяє демократії.

В той же час в умовах входження людства в інформаційну стадію розвитку, володіння інформаційною, економічною і політичною владою, а також володіння новітніми технічними засобами і методами психологічної дії, як вважають деякі спеціалісти, створює можливість використовувати демократичні інститути як інструмент соціального панування. За наявності системи ефективного управління свідомістю і електоральною поведінкою громадян демократичні інститути можуть перетворитися на красиву оболонку авторитарних чи неототалітарних структур влади. Зведена до епізодичної електоральної участі, формальна демократія зовсім не небезпечна і навіть є корисною для збереження нового виду політичного панування, оскільки дозволяє формально легітимізувати соціальне і політичне панування за допомогою процедури "народного волевиявлення"; безперешкодно використовувати економічну та інформаційну владу для формування масового виду "одновимірної" людини – працівника-споживача, що не замислюється над високими матеріями і є політично легко керованим; під прикриттям гасел свободи здійснювати політику світової гегемонії, зневажати суверенітет держав і за допомогою грошей та інформаційного впливу встановлювати бажані уряди [1].

На сьогоднішній день завдяки ЗМІ «фактичні» їх власники мають виняткову можливість поширювати вигідну інформацію, систему цінностей, норм, ідеалів. Дана інформація може бути суттєво відмінною від тієї, яка на даний момент склалася у суспільстві і є домінуючою. Однак, як відомо, конструювання реальності починається із процесу створення та інтерпретації подій. Відповідно, цілеспрямована та послідовна робота в даному напрямку призводить в кінцевому результаті до того, що дана інформація сприймається та засвоюється свідомістю, поступово підміняючи наявну. Перешкодити цьому можна завдяки формуванню високої громадянської політичної культури, демонополізації ЗМІ, функціонуванню громадських медіа, утвердженню в суспільстві свободи та плюралізму.

 

 

Література:

 

1.         Крос. К., Гакет Р. Політичні комунікації і висвітлення новин у демократичних суспільствах / Пер. з англ. Р. Ткачук. – К., 2000. – 142 с.

2.         Лалл Дж. Медіа, комунікація, культура. Глобальний підхід / Пер. з англ. О. Гриценко, С. і Т. Гарастович, А. Гриценко. – К.: К.І.С., 2002. – 264 с.

3.         Методология исследований политического дискурса: Актуальные проблемы содержательного анализа общественно-политических текстов. – Вып. 2 / Сост. и общ. ред. И. Ф. Ухвановой-Шмыговой. – Минск: БГУ, 2000. – 479 с.  

4.         Прохоров Е. Журналистика и демократия. – М.: РИП-холдинг, 2001. – 296 с.

5.         Чабанна М. Цензурна політика тоталітарної держави та ідеологічний монізм // Політичний менеджмент. – URL: http://www.politik.org.ua/vid/magcontent.php.

 

 

Політичні студії в Україні / Сайт Центру політичних досліджень

Ідейні основи соціально-політичних систем.  Політичні ідеології: трансформація уявлень в контексті сучасності / Матеріали І Науково-практичної студентської конференції. – Львів: Філософський факультет ЛНУ ім.І.Франка: Центр політичних досліджень, 2009. – 112 с.