Політична наука в Україні / Сайт Центру політичних досліджень (Львів)

Виборчий процес-2006  в Україні: політико-правові аспекти та регіональні особливості / Укл. Романюк А.С., Скочиляс Л.С. – Львів: ЦПД ЛНУ ім.І.Франка, 2006. – 202 с.

 

 

 

 

 

Анатолій Романюк, керівник Центру політичних досліджень (м.Львів)

 

ДЕМОКРАТИЧНІ СТАНДАРТИ ВИБОРІВ

 

Визначення демократії, яке дає Дж. Д’юі на наш погляд дуже точно відображає також і сутність виборів у суспільстві. „Необхідно знов і знов вивчати саму ідею, сам зміст демократії. Демократію слід постійно відкривати та перевідкривати заново, переробляти і перетворювати; уособлюючи її політичні, економічні та соціальні інститути повинні постійно змінюватись та перебудовуватись з урахуванням тих зрушень, які відбуваються по мірі формування у людей нових потреб та з появою нових джерел їх задоволення... Демократія як форма життя не може стояти на місці. Щоб жити, їй необхідно розвиватися у відповідності із змінами, які вже відбулися і тими, що ще мають відбутися. Якщо демократія не рухається вперед, якщо намагається залишатися незмінною, вона опиняється на шляху регресу, який веде її до згасання.”[1]

Вибори і демократія є  свого роду сіамськими близнюками, їх неможливо розділити, або абстрагуватися при розгляді одного явища від іншого. Ми в рівній мірі можемо говорити про те, що вибори є умовою становлення демократії, її ключовим індикатором і в певній мірі її результатом, відповідно, що лише за умови демократичного режиму вибори перетворюються на правдиве право й можливість громадян обирати напрямок суспільного розвитку і тих, кому вони довіряють цей напрямок реалізувати. Тобто, лише за демократії вибори стають виборами. Тому, характеризуючи вибори ми вважаємо за доцільне почати із класичного визначення базових інститутів демократії, яке належиться Р.Далю: контроль над урядовими рішеннями, які стосуються політичного курсу, конституційно є закріплений за посадовими особами, що обираються; виборні посадові особи визначаються і мирно знімаються в часі порівняно регулярних, справедливих та вільних виборів, за яких примус є досить обмеженим; практично все доросле населення має право брати участь у виборах; більша частина дорослого населення також має право виступати в якості кандидатів на офіційні посади за які відбувається змагання на цих виборах; громадяни мають ефективно забезпечені права на вільне самовираження, особливо політичне, включаючи критику посадових осіб, дій уряду, домінуючої політичної, економічної та соціальної системи та пануючої ідеології; вони також мають вільний доступ до альтернативних джерел інформації яка не знаходиться під монопольним контролем уряду або будь якої іншої одиничної групи; громадяни мають ефективно забезпечене право утворювати самостійні асоціації та вступати до них, включаючи політичні об’єднання такі, як політичні партії та групи інтересів, які прагнуть впливати на уряд, використовуючи для цього конкуренцію на виборах та інші мирні засоби.[2] Як ми можемо бачити з семи головних позицій п’ять безпосередньо мають відношення до виборів і два опосередковано.

Вибори є центральним елементом політичного процесу та визначальною характеристикою участі громадян у політичному житті демократичних країн, передусім розвинених держав Західної Європи та Північної Америки. Габріель Алмонд зазначає:Вибори належать до тих небагатьох демократичних механізмів, які дають змогу висловлювати різноманітні інтереси шляхом опускання бюлетенів, і через агрегацію цих голосів нація може прийняти колективне рішення, яке стосується її майбутніх лідерів та державного курсу”.[3]

 Серед офіційних документів цілий ряд безпосередньо фіксують міжнародні стандарти щодо демократичності проведення виборів. Зокрема, це : Загальна Декларація Прав Людини – Резолюція Генеральної Асамблеї 217 А (ІІІ), прийнята 10.12.1948 р.; Міжнародний пакт про громадянські і політичні права, який був ратифікований Указом Президії Верховної Ради Української РСР, № 2148-VIII (2148-08) від 19.10.73; Конвенція про заборону всіх форм дискримінації жінок – Резолюція ГА 34/180, прийнята 18.12.1979 р.; Європейська конвенція про захист прав і основних свобод людини; Європейська хартія місцевого самоврядування; Документ Копенгагенської наради Конференції з людського виміру Конференції з Безпеки та Співробітництва у Європі (КБСЄ).[4]

Загальна Декларація Прав Людини у статті 21 передбачає, що кожна людина має право брати участь в управлінні власною країною, безпосередньо або з допомогою посередництва вільно обраних представників, що кожна людина має право рівного доступу до державної служби у власній країні, що підставою влади уряду повинна бути воля народу і що ця воля повинна знаходити своє виявлення в періодичних та дійсних виборах, які повинні проводитися за умов загального та рівного виборчого права шляхом таємного голосування або ж з допомогою інших рівнозначних форм, які мають забезпечувати свободу голосування.

Надзвичайно важливе значення має роз’яснення надане Комітетом ООН з прав Людини у „Загальному коментарі до статті 25 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права” де зокрема констатується, що стаття 25 „Право брати участь у веденні державних справ, голосувати і бути обраним, та право бути допущеним до державної служби на умовах рівності” фіксує фундаментальні права людини для демократичного уряду, що право кожного громадянина брати участь у веденні державних справ, голосувати та бути обраним є спорідненим, але не тотожним праву народів на самовизначення. Зафіксовано, що положення цієї статті націлені на захист прав індивідів брати участь у процесах, що у своїй сукупності іменуються державними справами. Також наголошується, що не повинно допускатися жодної різниці між громадянами у реалізації ними цих прав на основі їх раси, кольору шкіри, статі, мови, віросповідання, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, власності, походження чи іншого.

Серед міжнародних документів особливу роль щодо визначення демократичних стандартів проведення виборів має документ Копенгагської наради Конференції з людського виміру Конференції з Безпеки та Співробітництва у Європі, який був прийнятий 29 червня 1990 р. Він в тому числі зафіксував колективне зобов’язання європейських держав щодо гарантування принципу визначення влади уряду волею народу шляхом реалізації наступних положень: вільні вибори проводяться з розумною періодичністю, як це встановлено законом; всі мандати, принаймні в одній палаті національного законодавчого органу мають бути об’єктом вільного змагання кандидатів в ході всенародних виборів; дорослим громадянам гарантується загальне та рівне виборче право; має бути забезпечено проведення голосування таємно або із застосуванням рівноцінної процедури вільного голосування, а також чесний підрахунок голосів та повідомлення про нього, опублікування офіційних результатів; має поважатися право громадян домагатися політичних або державних посад особисто або в ролі представників політичних партій чи організацій без дискримінації; має поважатися право окремих осіб чи груп осіб створювати в умовах повної свободи свої політичні партії або інші політичні організації та надавати таким політичним партіям і організаціям необхідні юридичні гарантії, що дозволяють їм змагатися між собою на основі рівності перед законом та органами влади; має бути забезпечено проведення політичних кампаній в атмосфері свободи та чесності, яку дозволяє закон та державна політика, і в якій жодні адміністративні дії, примус чи залякування не утримували би партії та кандидатів від вільного висловлення власних поглядів і оцінок, а також не заважали би виборцям ознайомлюватися з ними та обговорювати їх або голосувати вільно, без побоювань покарання; мають забезпечувати не встановлення будь-яких юридичних чи адміністративних бар’єрів для вільного доступу до засобів масової інформації на недискримінаційній основі для всіх політичних угруповань та окремих осіб, що бажають взяти участь у виборчому процесі; мають забезпечити право кандидатів, що отримали необхідну кількість голосів, яка визначена законом, належним чином обіймати посаду та мати змогу залишатися на ній до закінчення строку своїх повноважень або до їх припинення іншим чином, що регулюється законом у відповідності з демократичними парламентськими та конституційними процедурами.

Значення виборів ми можемо подати у двох площинахсуспільній та особистісній. Суспільне значення виборів полягає у тому, що вони:

 - створюють парламент, обираючи наперед визначену кількість депутатів, які повинні здійснювати законодавчу владу протягом певного терміну;

 - визначають рівень політичної підтримки виборцями діючих у країні політичних партій на момент виборів, тим самим формується і суспільно визнається співвідношення політичної вагомості та впливу основних акторів національного політичного процесу на період до наступних виборів;

 - передбачають тих, хто сформує уряд, за умов існування двопартійної або двоблокової партійної системи, або опосередковано сприяють формуванню урядової коаліції; під їхнім впливом формується інтегрована або дезінтегрована опозиція у парламенті;

 - роблять політичну систему країни легітимною в очах власних громадян та міжнародного співтовариства;

- визначають напрямок суспільного розвитку країни на наперед визначений термін шляхом підтримки більшістю виборців конкретної програми або шляхом визначення політичних сил за умов коаліційної моделі уряду, які з допомогою системи узгоджень окреслять напрямок суспільного розвитку;

- дозволяють здійснювати вільну, за наперед визначеними правилами конкуренцію інтересів різних суспільних груп. Власне з допомогою виборів формується механізм артикуляції, узгодження відмінних суспільних інтересів, рангування їх. Внаслідок цього суспільство в стані досягати суспільного компромісу, який підтримує більшість, щодо напрямку, змісту, форми суспільного розвитку та стосовно команди виконавців, яким доручається виконання даного суспільного завдання. Тим самим запускається механізм усунення насильства з політичного життя. Тобто вибори виступають одним із головних суспільних запобіжників виникнення конфліктів та їх попередження.

Ми також повинні розглядати вибори як загальнонаціональний спосіб прийняття рішень з актуальних суспільних проблем. Прикладом цього можуть слугувати парламентські вибори в Іспанії у березні 2004 р. Несподівана ніби то перемога на них Соціалістичної партії в дійсності виявила, що одним із ключових питань, яке зумовило позицію виборців під час визначення кому надати свою підтримку, виявилось питання виведення іспанського військового контингенту з Іраку. Тобто, фактично голосування на виборах мало в собі імпліцитну складову – голосування щодо участі іспанських військових у миротворчій операції спільно із військовиками США у Іраку.

 Вибори також є інструментом зміцнення довіри громадян як до інституту влади , так і до політичних партій, до політичних лідерів та цілого ряду політичних інститутів, які виконують під час виборів суспільно важливі функції ( до прикладу – ЗМІ) . Тому всі вони мають і прагнуть уникати зайвого популізму, брати на себе конкретні зобов’язання і дотримуватись вирішення них у своїй діяльності.

Вибори сприяють зміцненню зв’язків та співпраці між різними групами населення країни оскільки мають відбуватися у відповідності до наперед визначених норм. Є механізмом висловлення поглядів та думок, очікувань та настроїв поряд із вже стійкими каналами  через партії та пресу. Особливо в тому разі, коли партії не повністю, або некоректно відображають суспільні настрої, очікування, напруги, тощо.

Особистісне значення виборів для громадян полягає у наступному:

 - громадяни шляхом виборів отримують оптимальний механізм і засіб особистої участі у політичному житті власної країни. Насправді, для багатьох громадян вибори стають єдино можливою формою їх активної участі у політичному процесі;

 - сприяють виробленню у виборців відчуття, що кожен конкретний виборець причетний до прийняття рішень щодо того, хто буде представляти його у парламенті, хто формуватиме уряд на наступний термін.

В той же самий час вибори внаслідок дії процедури представництва, коли громадяни передають своє суверенне право конкретній особі – президенту або депутату за умов мажоритарної виборчої системи, певній політичній силі, на чітко визначений термін реалізовувати це право, створюють цікаву ситуацію. Особливість її полягає в тому, що внаслідок виборів виборець, як громадянин країни, створює ще одного носія суверенних прав в особі вже представницького інституту. Але даний представницький суверен володіє цими делегованими правами чітко визначений термін.  Виборець тим часом „спокійно” може займатися своїми справами залишаючи за собою свої суверенні права, але ніби вже у латентній формі.

Вибори як механізм формування влади певної людської спільноти відомі людству здавна. Значного розвитку вони досягнули у добу античної Греції, республіканського Риму, у період існування військових демократій на етапі раннього середньовіччя та міст-республік. Згідно Р.Даля інститут представництва отримав свій розвиток  лише з часів середньовіччя як інститут монархічного та аристократичного правління.[5]  Як механізм формування державної влади вони набувають свого розвитку лише з ХVIII ст. Сьогодні вибори проводяться в абсолютній більшості існуючих у світі суверенних держав, проте форми, методи та політичні наслідки їх застосування суттєво відрізняються між собою.

Традиційно країни Західної Європи є “зразковими” у контексті дотримання стандартів демократичного суспільства. Значною мірою завдячуючи застосуванню їхнього досвіду, були вироблені базові критерії оцінювання рівня демократичності виборів .

1.       Виборчі права повинні належати всьому дорослому населенню незалежно від етнічного походження, раси або релігійних переконань.

2.       Голосування повинне бути вільним і таємним, без залякувань або наступних переслідувань.

3.       Вибори повинні відбуватися регулярно у межах передбачених часових лімітів та відповідно до діючих конституційних норм.

4.       Усі верстви суспільства без винятку повинні мати змогу вільно висувати своїх кандидатів і кандидатів від політичних партій, вільно проводити передвиборчу кампанію.

5.       Передвиборчий період повинен бути досить довгим, щоб дати змогу усім партіям і кандидатам ознайомити громадськість із своїми програмами. Має бути гарантована рівність доступу та використання державних засобів масової інформації.

6.       Голосування та підрахунок голосів повинна контролювати незалежна адміністрація на чолі з органом, який здатний вирішувати виборчі суперечки.

7.       Усі партії та кандидати повинні мати доступ до отриманих результатів, очолювати владу повинна партія-переможець, або партії, які мають потрібну підтримку у парламенті.[6]

 


[1] Цитую за: Стур Дж.Дж. Открывая демократию заново // Полис, 2003, № 5, с.12

[2] Даль Р. Демократия и ее критики / Пер. с англ. Под ред. М.В.Ильина. – М., 2003, c. 358 -359.

[3] Алмонд Г., Пауэлл Дж., Стром К., Далтон Р. Сравнительная политология сегодня: мировой обзор: Учебное пособие / Сокр. Пер. с англ. А.С.Богдановского, Л.А.Галкиной; Под ред. М.В.Ильина, А.Ю.Мельвиля. – М., 2002, c.163.

[4] Даний перелік ми наводимо на підставі матеріалів розміщених на сайті – ЕРЗ Проект Агентства США з міжнародного розвитку : Вибори та політичні процеси в Україні.

Див.: www.vybory.com/ua/legis/6internat/Intern_std_elect.html

[5] Даль Р. Демократия и ее критики, с. 45.